Консерватор
Консерватор
«Головна причина, через яку громадянам надано право вільного володіння зброєю, – це використання її у разі потреби, як останнього засобу, щоб захистити себе від державної тиранії», – Томас Джефферсон.

У Сполучених Штатах Америки стався прикрий інцидент. 64-річний мешканець Південної Кароліни приїхав на своєму Cadillac DeVille на похорон колишньої працівниці місцевого управління з охорони психічного здоров'я. Непроханий гість збирався помститися лікарям, присутнім на траурній церемонії. Таким чином він планував відплатити за смерть доньки, яка декілька десятиліть лікувалась у психіатричній лікарні від шизофренії. Розлючений водій на повній швидкості в'їхав у натовп людей і почав їх чавити. Чим би це могло закінчитись в Україні? Більше десятка скалічених, загиблі. Жваве обговорення по телебаченню. Траур. Та це відбувалося в Америці. Серед гостей була присутня дівчина, яка мала при собі зброю. Їй вдалося зупинити нападника лише відкрито продемонструвавши її. У результаті трагедію вдалося відвернути. Чому так відбулося? Американці мають право на вільне володіння зброєю. Але яка ситуація з можливістю самозахисту у нашій Україні?

Згідно зі ст. 27 Конституції України кожна людина має природне право на життя. При цьому, нам також дано право захищати себе та інших людей від протиправних посягань. Але при уважному дослідженні законодавства можна виявити, що добропорядний і законослухняний громадянин, зіткнувшись віч-на-віч із озброєним криміналітетом, не може ефективно йому протистояти, адже не володіє засобами самозахисту.

Збройні напади на приватну власність стали звичними новинами для України. Лише за минулий рік 105 тисяч осіб притягнено до кримінальної відповідальності. З них 51 тисяча – це ті, які вчиняли насильницькі злочини проти майна, статевої рівності тощо. І це не дивно, оскільки від 2014 року Україна стала європейським лідером на ринку нелегальної зброї й боєприпасів. Нічого не заважає криміналітету придбати на нелегальному ринку вогнепальну зброю. Адже їх не хвилюють вимоги держави чи кримінального кодексу, вони просто купують її за копійки. Станом на сьогодні, за даними аналітичного центру Small Arms Survey (організація, яка досліджує поширення нелегальної вогнепальної зброї), в Україні перебуває 4,5-5 мільйонів «стволів».

Психологи та криміналісти зазначають, що беззахисність жертви завжди провокує хижака. Натомість, навіть потенційна можливість самозахисту є стримуючим чинником для нападника.

Це аксіома, що підтверджена статистикою. Якщо конкретніше, то головна причина проявів насильства – нереалізованість природного права громадян України на носіння вогнепальної зброї. Владі ж треба не закликати людей до пильності, а дати їм можливість законного самозахисту. При цьому, стріляти зовсім не обов'язково. Як свідчить практика, під час самозахисту у переважній більшості випадків ефективне застосування зброї зводиться до пострілу в повітря або простій демонстрації зброї. Цього, зазвичай, виявляється достатнім для того, щоб зупинити напад.

Однак, не дивлячись на підвищення криміногенної ситуації, за думкою наших законодавців, правом захищати себе може скористатись лише окрема каста людей.

Травматичною зброєю згідно указу, який перебуває під грифом «для службового користування», можуть володіти депутати, помічники депутатів, журналісти, позаштатні журналісти, працівники правоохоронних органів, особи, що беруть участь у кримінальному судочинстві. Відтак, коли ми чуємо про те, що когось вбили чи розстріляли з травматичного пістолета, то маємо розуміти: це були або ті, кого я перерахував, або ті, хто володіють цією зброєю нелегально. Короткоствольною нарізною зброєю серед громадян України володіють приблизно 50 тисяч нагороджених – це ті люди, які отримали нагороди від МВС, Міністерства оборони, Служби безпеки України, Адміністрації Президента.

Політичні та владні еліти ніколи не були зацікавлені в тому, щоб громадянин брав на себе відповідальність за захист свого життя, своєї родини та оселі, бо це дуже ускладнює будь-які протизаконні та репресивні дії з боку влади та силових структур.

На жаль, обіг легальної зброї в Україні досі не врегульований жодним законом. Законопроект про обіг легальної вогнепальної зброї для самозахисту, зареєстрований ще у 2015, не ставиться на розгляд і досі. Насамперед це викликано пропагандою державних органів влади щодо неможливості такого процесу й тяжких його наслідків. Але чи справді це так?

Якщо практика далеких нам США зрозуміла, розглянемо приклад, близької для нас, Європи та колишніх республік СРСР.

У Німеччині в легальному обігу перебуває близько 10 мільйонів одиниць вогнепальної зброї, причому за період 1971-1994 років кількість злочинів із застосуванням зброї там знизилася більше ніж на половину. Уряд Молдови дозволив населенню купувати стрілецьку зброю, що сприяло зниженню рівня злочинності вдвічі. При цьому, придбана легально вогнепальна зброя майже не використовувалася в кримінальних цілях. У Швейцарії всі, хто звільняються з армії, мають право зберігати зброю. Під час військового призову кожен майбутній солдат отримує гвинтівку М-57, яку потім можна зберігати вдома і понад два десятки комплектів боєприпасів до неї. Після настання пенсійного віку чоловіки гвинтівки здають, але натомість отримують помпові рушниці.

В Естонії дозвіл на придбання короткоствольної вогнепальної зброї було узаконено у 1992 році. Як результат, за сім наступних років рівень злочинності знизився на 80%.

У Польщі громадяни також отримали можливість вільно купувати, носити й зберігати зброю, що призвело до зниження рівня злочинності на 34%. У Словенії ж цей показник знизився на 50%.

Отже, закордонний досвід легалізації зброї свідчить, що рівень злочинності зменшується в рази, якщо населення має право легально купувати, зберігати, носити та застосовувати короткоствольну зброю з метою самозахисту. Чим вищий рівень легального озброєння населення, тим вищий рівень демократії у країні, соціальної відповідальності суспільства в цілому, і навпаки. Повна відсутність зброї у пересічного населення властива лише тоталітарним режимам. Економічно легалізація зброї дуже вигідна, оскільки приносить значний дохід від: продажу зброї та її технічного обслуговування; ліцензій і курсів з користування; податку на зброю. Крім того, держава отримує колосальну економію від скорочення працівників силових структур.

Наявність зброї у цивільного населення створює психологічний дискомфорт у владної еліти, змушує її рахуватися з думкою громадян, нести соціальну (адміністративну, кримінальну) відповідальність за прийняті рішення.

У разі істотного обмеження прав виборців, їх уже не вдасться розігнати гумовими кулями, водометами та сльозогінним газом. Не потрібно застосовувати зброю, лише сама її наявність у населення тримає у страху і змушує дотримуватися закону всіх без винятку. Наявність закону про законний обіг вогнепальної зброї – це демократична свобода, яка формує потенціал захищеності самого суспільства. Людина має право обрати.