Консерватор
Консерватор
Історія земельної реформи в Україні нагадує нескінчену мильну оперу. Вона майже одноліток української Незалежності, а мораторій на заборону продажу землі сільгосппризначення приймався 8 разів та діє майже 16 років.

Земельне питання безсумнівно є непростим. І левова частка його складності полягає у тому, що відповідь на нього має бути бездоганною у всіх аспектах, оскільки визначає долю великої кількості людей та навіть держави як такої. І чим більшою є роль сільського господарства в економіці країни та чим довше питання залишалося без відповіді, тим вищою є ціна помилки. Якщо замислитись, наскільки значною є ця потенційна ціна для сучасної України, стає очевидно, що вона є безпрецедентно високою.

На нас припадає 30% європейських чорноземів, що визначало, визначає і, скоріше за все, буде визначати аграрну природу нашого регіону. Агросектор є потужним джерелом наповнення бюджету та надходження валюти в країну та загалом нашою візитною карткою на світовій арені.

Будемо сподіватися, з часом відбудеться переорієнтація на експорт продукції АПК з високою доданою вартістю, проте, все ж, в основі буде лежати земельне питання. По тривалості земельної реформи – ми найшвидші у світі, що правда з кінця. Наша «першість» турбує багатьох, як в середині країни, так і за її межами. Нерішучість у прийнятті реформи виливається у суспільно-політичну дискусію та тиск зовнішніх партнерів.

Питання проводити чи не проводити земельну реформу вже, насправді, не актуальне, питання лише в тому, як це робити.

Існує надзвичайно багато підводних каменів і факторів, а саме: реакція суспільства, співвідношення попиту та пропозиції, доступ до ринку юридичних осіб та іноземців, граничні обсяги землі у володінні, справедлива ціна, проблематика «шахівниці», рейдерства та корупції тощо. Досі ми перебували в заціпенінні перед ними усіма, але життя в страху – це не життя. Разом з тим, не варто вірити, що існує чи буде створена якась ідеальна модель реформи, яка все врахує і завдяки якій буде отримано швидкий позитивний результат без будь яких ризиків. На таку модель чекали 25 років, і прочекавши ще 25, навряд чи її отримаємо.

Потрібно діяти в тих умовах, які є. А маємо ми умови невизначеності, і тут, хто би що не казав, домінує метод спроб і помилок. Оскільки ціна помилки є значною, потрібно одразу звузити коло потенційних втрат. По-перше, закріпити базові умови, з приводу яких існує згода, серед них: потреба обмеження граничних обсягів володіння землею (його порядок та межі можна варіювати), пріоритет у купівлі землі виробникам, які на ній працюють, прозорий ринок через електронний продаж та оренду землі.

Потім з цими базовими умовами, які в результаті суспільно-політичної дискусії можуть бути доповненні, скласти декілька конкуруючих моделей реформ, у яких будуть різнитися граничні обсяги, дозволятися чи заборонятися купівля землі українськими сільськогосподарськими виробниками, які є юридичними особами, існуватиме обмеження спекулятивних операцій, визначатися доля державної землі, яка має бути проданою, орендованою чи розподіленою та інших параметрів.

Після обговорення у професійному колі та з урахуванням суспільної думки 2 найпопулярніші проекти потрібно реалізувати у пілотних регіонах. На основі досвіду пілотних регіонів за 1-2 роки найкраща з моделей має бути реалізована для всієї країни.

Таким чином, в результаті такого підходу ми не лише зрушимо з місця у земельному питанні, а і мінімізуємо втрати від пристосування теоретичної моделі у реальне середовище. Разом з тим буде продемонстровано нашим зовнішнім партнерам, що Україна вийшла із заціпеніння та йде шляхом поміркованих реформ. Також непотрібно зволікати з початком реалізації моделей у пілотних регіонах, оскільки у держави, професійної та наукової спільнот вже є обговорені та виважені моделі. Цілком можливим та доцільним є визначення 2 оптимальних та початок їх реалізації вже у 2018 році. Тож, в перспективі – так, це дуже цікавий для нас напрямок, але, дивлячись правді в очі, сьогодні власний геополітичний проект ми просто не потягнемо.