Консерватор
Консерватор
ПРОБЛЕМА «ВИСОКИХ ПАРКАНІВ» В УКРАЇНІ ЯК СВІДЧЕННЯ ЕГАЛІТАРНОСТІ НАШОГО СУСПІЛЬСТВА
Сьогодні в авторській колонці Олександр Шаховcький повідає про те, що давно турбує кожного українця, який себе поважає - феномен «чиновницького паркану».

Популярний з 70-х років в історичній науці напрямок «мікроісторії» дозволяє нам подивитись на розвиток суспільства та людські відносини не через сукупність подій, пов'язаних із зовнішньою або внутрішньою політикою, а крізь призму, здавалося б, незначних речей. Однією з таких є наявність високих парканів (до 15 метрів), які огороджують будинки «сильних світу» від сторонніх очей. Ми часто думаємо, що таке явище є прикладом девіантної поведінки, але не замислюємось про його корені.

В сучасній Україні високий паркан є синонімом солідного статусу його власника, який різко контрастує з примітивними огорожами селян або відсутністю бар'єрів у садибах міщан. Та чи завжди існувала така архітектурна традиція? Звідки вона з`явилась в Україні і як вона корелює з архітектурними традиціями інших земель та народів?

Візьмемо до уваги замки Катце і Маус в Німеччині, які з часів XIV століття були резиденціями архиєпископів міста Трір, людей котрі були в числі семи виборців кайзера Священної Римської імперії німецької нації. За впливом, могутністю та військовою силою вони не поступались володарям Саксонії або Бранденбургу. Однак розміри обох замків не дуже перевершували габарити Ластівчиного гнізда у Криму. Якихось огорож там немає від слова «узагалі», хоча єпископ вважався верховним суддею на своїх землях і у його дім міг приходити кожен підданий. Порядок в приміщені забезпечувала охорона.

А як жили більш могутні володарі? Можливо їхня оборона була більш вражаючою? Лувр - колишній палац французьких королів був огороджений від навколишніх лісів та пустирів - грандіозною кам'яною стіною (яка, на жаль, не збереглась по нинішній день). Зі сторони Парижа вхід туди прикривали лише ворота, які зачинились на ніч. Навіть Версаль, палац, який був збудований за часів абсолютизму (король вже давно перестав бути «primus inter paries») захищений ззовні трьохметровим парканом з ґратами, що виконував радше декоративну функцію (через що під час Революції натовп з легкістю увірвався до палацу і лише стрільба зі сторони королівських гвардійців сповільнив просування повстанців уперед).

Дуже схожою є палацова архітектурна традиція Габсбурґів, Стюардів, численних італійських та німецьких правителів, Пястів, Ягеллонів і навіть кримсько-татарських Гіреїв (вони взагалі відмежовувалися від світу зеленою огорожею) та Романових (котрі орієнтувались на французькі традиції). Та й садиби руської шляхти і козацької старшини, судячи з описів, теж були позбавлені колосальних мурів.

Можливо високі паркани - це ознака східного деспотизму? Але і тамтешня традиція грає проти любителів «високих парканів». Ахеменідський палац у Персеполі або турецький Топ Капи просто «тиснуть» на свідомість своїми велетенськими колонами, куполами та приголомшують своїми розмірами на фоні оточуючих будинків і жалюгідних халуп, демонструючи тим самим необмежену владу правителя над ними. Тільки навколишній мур непропорційно малий порівняно зі самою будівлею. У палацах арабських халіфів мурів взагалі не було. Лише у китайському Забороненому місті була стіна висотою 8 метрів, але (згідно з давньокитайською традицією) її призначенням був своєрідний захист містян від «сяйва сина Неба», а не захист сина Неба від городян, які жодного разу не брали цей мур штурмом. Навіть під час Сінхайського повстання.

Тоді чому в Україні є прийнятою така неприродня «традиція»? Причому найбільш високі мури зазвичай належать не президентам або прем'єрам, а представникам локальної влади, які часто є замішаними у різних корупційних або кримінальних сферах, тому приховують своє господарство від сторонніх очей. Тобто власниками таких речей здебільшого є звичайні "sine nobile", такі собі Журдени або Мазайли, які косять під дворянство, але насправді уособлюють усі найгірші стереотипні якості плебейства.

Насправді існування десятиметрових парканів є прямим (ще й візуалізованим) наслідком згубної для України егалітарної моралі, за якою еліти не повинно існувати взагалі. Через це значна кількість маєтків у нас перебуває в аварійному стані, тому що вони цікаві лише далеким нащадкам їхніх колишніх власників і любителям стародавніх часів. Перебування уряду в Маріїнському палаці, а не у Верховній Раді буде прийнято населенням як «повернення часів панщини», а ті хто був туди вибраний (часто нечесним або випадковим шляхом) має право творити все, що заманеться, поки цей сумнівний привілей сильно не допече населенню. Показником цього є високий мур, який немов би приховує те, що знаходиться усередині подвір'я (порівняйте з европейськими палацовими традиціями).

З цього випливає порочна ситуація: суспільство ненавидить еліту через «пригноблення мас», тому вибирає з числа найбільш популістських осіб «лідерів», які гноблять маси набагато страшніше, ніж це робили ненависні більшості українців пани та шляхтичі.

Цікаво, що будь який европейський примордіальний націоналізм мав шляхетський характер і навіть модерний націоналізм, який виріс з нього мав аристократичну основу. Тому, навіть лівачка Меркель, яка називає себе «німецькою націоналісткою нового типу» не будує парканів, а «український націоналіст Порошенко» споруджує мури.

І поки українська національна ідея буде засновуватись на плебейському націоналізмі з апеляцією до «національно визвольних антиаристократичних рухів» та повним запереченням існування власної аристократії (і не лише в минулому) - доти в наших душах стоятимуть п'ятнадцятиметрові паркани та загороджувати спілкування з оточуючим світом.