Консерватор
Консерватор
Незважаючи на те, що історично консерватизм належав до трьох великих ідеологій, одночасно з лібералізмом та соціалізмом, консервативній ідеї бракувало текстів, які б органічно зводили воєдино її принципи. Зокрема це стосується текстів, котрі так чи інакше підсумовували би позитивну програму консерватизму, що в значній мірі спричинило те, що у масовій свідомості консерватизм часто сприймався та сприймається виключно, як ідея боротьби з чимось, насамперед зі змінами, тобто антиідеологія, якій бракує власної позитивної програми впорядкування світу.
Протягом століть формування ідей консерватизму так і не набули поширення та загального визнання документи, що за своєю популярністю та ступенем узагальнення принципів консервативної ідеології складали б серйозну конкуренцію іншим великим ідеологіям. Загалом, не зважаючи на давню історію цієї ідеї, відчувається брак текстів, що виводили б синтетичне узагальнення принципів не просто як певних окремих, обмежених за своїм значенням, світоглядних засад, а як цільної ідеології. Власного «Маніфесту комуністичної партії» або хоча б «Відкритого суспільства та його ворогів» консерватизм так і не отримав.

Особливо нестача таких текстів актуальна для країн, що пройшли крізь бурі соціальних революцій і де внаслідок революційних процесів або їхніх наслідків консервативна традиція була перервана. Внаслідок цього існує величезна лакуна як у масовій свідомості, так і у інтелектуальній історії в розумінні того, що таке ідеологія консерватизму. За даних умов, відповідно з'являється необхідність зрозуміти сутність консерватизму, – не лише читати праці власне класиків цієї ідеї, але й сформулювати чіткий узагальнюючий список принципів, що лежали б в основі консервативних світогляду та ідеології.

Говорячи про джерела, основоположні авторитети, що заклали підвалини та орієнтири для консерватизму, варто насамперед відзначити тексти Едмунда Берка, Жозефа де Местра, Томаса Гоббса, Джона Лока та Томаса Джефферсона, «класичні» ідеї яких справили в значній мірі визначальний вплив на подальший розвиток консервативного розуміння політики. Говорячи вже про більш давні джерела для творців консерватизму, варто також згадати Платона, Блаженного Августина та, безумовно, Біблію, як і загалом значну частину релігійних текстів та етики. В значній мірі саме під впливом цих праць було сформовано наступні принципи консерватизму.

Артикулюючи ці принципи, їх можна звести до наступного:
1
По-перше, консерватори схильні вважати, що існує стійкий моральний порядок. Цей порядок незмінний, або, щонайменше, має бути незмінним в своїх основах, не зважаючи, а якщо потрібно, то й всупереч, тим змінам, що відбуваються у різних сферах життя суспільства. Тут ідеї консерватизму часто міцно пов'язані з релігією і, відповідно до Біблії, віри в Бога як першопричини всього і відповідно також першопричини морального порядку. Те, що було законом та основоположним моральним принципом у минулому, на думку консерваторів не варто змінювати, оскільки це призведе до руйнування загального «морального тіла» суспільства і буде злочином проти справжньої, незмінної моралі.
2
По-друге, що варто відзначити, це відданість консерваторів принципу обережності. Тут для них характерна широко трактована прихильність до принципу «не нашкодь». Це одна із першооснов консервативної ідеї, що була міцно закладена ще його «батьками», коли Едмунд Берк декларував свою згоду з думкою Платона про те, що для державного діяча розсудливість є головною серед чеснот.
3
По-третє, консерваторів характеризує ідея про те, що свобода є тісно пов'язаною з власністю. Дана ідея була закладена в значній мірі одним з родоначальників консервативної ідеї Томасом Гоббсом, який писав з цього приводу, що варто забрати власність із особистого володіння і Левіафан (натхненна біблійним образом метафора монструозного державного організму) стає господарем для всіх. Таким чином, на підставі приватної власності створюється фундамент як особистої свободи так і загалом цивілізованого суспільства.
4
По-четверте, консерватор намагається притримуватися звичаїв, раніше укладених конвенцій та є прихильником традиції тяглості. Навіть якщо певна традиція втратила свій початковий сенс – її не варто відміняти, бо саме вона робить суспільство тим, чим воно є, робить його більш стійким до зовнішніх та внутрішніх викликів. Старі, перевірені та вдосконалені часом інститути кращі, ніж певні нові прожекти. Для консерваторів інститути, зокрема держави, подібні не стільки на часовий механізм, який можна зібрати та розібрати за власним бажанням, скільки до живого організму, дерева, яке росте та розвивається за власними, часто не підвладними людині законами.
5
По-п'яте, консерватори сповідують принцип недосконалості. Консерватори вважають, що природа людини апріорі обтяжена серйозними недоліками, які неможливо повністю усунути. На формування такої ідеї в значній мірі справило вплив християнське уявлення про первородний гріх та, відповідно, гріховну природу людини. Даючи відповідь на питання, чи більшість людей більше схильні до добра чи до зла, консерватори більше схильні до останнього. Саме тому потрібні закони, звичаї, інститути, стійкі моральні установки, що стримували б зло, яке є незмінною частиною людської природи. Якщо цього не робити – зло бере гору і постає загроза повернення людського суспільства до сформульованого Гоббсом стану «війни усіх проти усіх».

Відповідно, оскільки людина недосконала, жоден досконалий соціальний устрій не може бути створеним. Через людську невгамовність людство може повстати навіть проти найбільш благочинного утопічного панування – щонайменше через нудьгу. Прагнення до утопії веде до катастрофи, оскільки люди не створені для досконалості. Все, на що ми можемо очікувати – це терпиме, впорядковане, справедливе і вільне суспільство, в якому якесь зло, порушення або страждання буде мінімізуватися.

При належній увазі до розумної реформи ми можемо зберегти і покращити цей порядок. Але, якщо старі інституції та моральні гарантії нації ігноруються, то анархічний імпульс в людстві перемагає і руйнує все на своєму шляху.
6
По-шосте, консерватори притримуються того, що можна було б назвати принципом наслідування, або принципом рецепту. Тобто, ідеї про те, що, скориставшись попереднім досвідом, можна запропонувати подібні ліки для суспільних недуг – схожі рішення для розв'язання проблем, подібні до яких вже були в минулому. Це, з одного боку, зберігає консервативний світогляд від релятивізму, а з іншого – від орієнтації на насильницьке руйнування всього суспільного ладу, що нині існує, з метою вирішення окремих актуальних проблемних питань.
7
По-сьоме, консерватори підтримують принцип добровільних асоціацій і вважають, що вони захищають людей від примусового колективізму. Асоціації тут – це будь-які добровільні об'єднання громадян, – світоглядні, релігійні, політичні або локальні. У дилемі між Gemeinschaft та Gesellschaft, «суспільством» та «общиною», консерватори схильні обирати саме «общину», «громаду» людей. У справжній громаді рішення, що безпосередньо зачіпають життя громадян, мають прийматися на місцевому рівні та за добровільним принципом.
8
По-восьме, консерватори звертають увагу на принцип різноманіття. Вони відчувають любов до складнощів, до розростання соціальних інститутів і способів життя, що склалися — на відміну від звуженої однорідності і мертвого егалітаризму радикальних систем. Для збереження здорового різноманіття, в будь-якій цивілізації мають існувати соціальні групи і класи, різноманіття в матеріальному стані і інші прояви соціальних умов, пов'язаних з нерівністю. Для консерваторів характерна думка про те, що єдиною справжньою рівністю є рівність на Страшному Суді і рівність перед справедливим земним судом. Всі інші спроби вирівнювання мають, в кращому разі, призвести до соціального застою. Суспільство вимагає чесного і вмілого керівництва, і, якщо інституціональні форми розбіжностей будуть ліквідовані, то внаслідок цього якийсь тиран чи купка олігархів неминуче створять нові форми нерівності.
9
По-дев'яте, консерватор є прихильником розумних обмежень влади і людських пристрастей. З політичної точки зору влада – це можливість робити те, що подобається, незалежно від волі інших. Держава, в якій індивід чи невелика група не в змозі просувати свою волю проти державної влади, є деспотичною за своєю природою. Коли ж, в протилежному випадку, кожна людина претендує на владу для себе, – таке суспільство впадає в анархію. Едмунд Берк свого часу зауважував, що людські пристрасті, а найбільше з них страх, позбавляють людину розуму, відповідно для розумної організації суспільства та управління державою, потрібно вгамовувати такі пориви людської природи. Саме для цього потрібна система обмежень, контролю, стримувань та противаг.
10
По-десяте, розумний консервативний підхід передбачає, що постійно існують дві протилежні тенденції – до змін та до сталості, які мають бути визнані та примирені в енергійному суспільстві. Консерватор не проти соціальних вдосконалень, хоча й може сумніватися в такій містичній і не завжди зрозумілій силі як Прогрес. Коли суспільство прогресує в одних сферах, воно може зазнати занепаду в інших. Консерватор знає, що на будь-яке здорове суспільство впливають дві сили, які Колрідж назвав його «незмінністю» та його «поступом». В конструктивному примиренні цих двох сил і полягає одне з основних завдань управління суспільним організмом.
Таким чином, консервативний світогляд базується на низці принципів, формулювання і розуміння яких має дати відповідь на питання, чим є консерватизм і чим він може бути. Таке знання має закрити важливу лакуну в ідеологічній картині світу та спонукати до подальшого вивчення теми.