Консерватор
Консерватор

"СЕГРЕГАЦІЯ ЗА ЯКІСТЮ": ІНТЕРВ'Ю ІЗ ЗАСНОВНИКОМ "ВАВИЛОНСЬКОЇ БІБЛІОТЕКИ" ТА "ЦИВІЛІЗАЦІЇ"

Борис Віан, Джеймс Джойс, Семюел Беккет, Джозеф Геллер - це далеко не повний список авторів, чиї видатні твори ви можете придбати у перекладі на українську, завдяки Роману Малиновському, письменнику, співзасновнику видавництва "Вавилонська бібліотека" та засновнику видавництва "Цивілізація".

Хто в Україні купує інтелектуальне чтиво? Чи варто перекладати з російської на українську? Та чи є у світі щось краще за новоорлеанський джаз? Про все це та багато іншого читайте в нашому інтерв'ю.


«
- Ви видаєте масу крутої літератури. У зв'язку з цим питання: чи це купують взагалі? І якщо купують, то хто ці напів міфічні люди? Бо, якщо люди читають Віана та Джойса, то чому в Україні не з'являються хороші молоді письменники та поети? Чи може ми про них просто не знаємо?
Купують саме це дозволяє нам триматись обраного стандарту та не розпорошуємося на pulp fiction. Звичайно, це не великі тиражі, як казала одна з героїнь Гічкокової «Мотузки»: "Інтелектуальна література високі слова, малі тиражі". Щодо того, хто це читає, хто наш читач це освічена людина, яка орієнтується на якісну і цікаву світову художню літературу.

З другою частиною запитання не погоджуюся в сучасній українській літературі є письменники світового рівня.

Інша справа з тим, що так зрідка з'являються "нові імена". Але це не залежить від того, що українці читають, а від системи літературного ринку: немає мережі платформ для літературних дебютів. Скільки в Україні важливих майданчиків для молодих письменників? Скільки літературних журналів? Здається останній з потрібною репутацію це «Четвер», найновіший номер якого вийшов 11 років тому.

Крім того мені видається, що досі літературна діяльність в Україна не ідентифікується як професія, радше як хобі. Національне уявлення про письменника це модель Кафки: вдень працюєш десь в банку задля грошей, а ввечері пишеш книжки задля розваги і піднесення національного духу. А писання прози це досить втомлива праця, це багато годин зосередженої роботи. Письменник це професія.
- В одному з інтерв'ю ви зауважили, що «Цивілізація» не робитиме сеґреґацію за жанрами, що надмірно обмежує вибір. Сегрегація існуватиме на інших рівнях і матиме інший критерій – якість текстів, важливість автора». Хто з українських письменників підпадає під ваші критерії?
Таких письменників і письменниць кілька. Проте видавництво «Цивілізація», як і видавництво «Вавилонська бібліотека», не видаватиме українських авторів. На території української літератури мені цікавіше бути не видавцем, а лише автором.
- Ви казали, що хочете перекладати, наприклад, Набокова українською. Хіба це не збочення: перекладати з російської на українську, в ситуації, коли більша частина населення нашої держави розмовляє російською, й усі ту мову чудово розуміють?
Збочення? Чому переклад з іноземної мови це збочення? Це нормально, так само як перекладати з англійської, польської чи французької. Я переконаний, що всі фундаментальні книжки, написані в оригіналі російською, мають бути перекладені українською та адаптовані до національного мовного коду. Наприклад я можу, але не читаю російською, і якщо мені випадає читати Достоєвського, Булгакова чи Єрофеєєва, я читаю їх в українських виданнях, тому що російська мова не моя базова, і коли я читаю російською, мій внутрішній голос все одно перекладає її.

Разом з тим ми не можемо ігнорувати існування російської літератури, чи вдати, що не існує такого роману як, наприклад, «Злочин і кара», або багатьох інших, всі вони важливий пазл світової культури і з ним треба рахуватися. А для цього потрібно адаптувати їх українською.

І що означає: «нащо перекладати, якщо більша частина володіє цією мовою»? А як бути тій частині українців, яка цією мовою не володіє? Що більше буде альтернативи, що більше україномовного контенту, то менше буде необхідності користуватись російською. Для мене це очевидно.

І насамкінець те, що російська книжка видана в українському перекладі не нівелює існування оригіналу. Хочете читайте в оригіналі. Українські видання для тих, кому важливо і цінно читати українською.
- До попереднього запитання. Ваша цитата: «Одним з наступних проектів буде переклад російського автора. І я хочу піднімати тему перекладів з російської на українську: чому це важливо, чому це розширює кордони української культури і мови. І цей переклад буде каталізатором розмови про необхідність трансформації російського тексту в текст український» звучить загрозливо. Тобто навіщо подібна трансформація, якщо й так все зрозуміло? Крім того, у нинішній відбувається своєрідне мовне «взаємопроникнення» й, таким чином, стається розвиток мов(-и) чи ні?
Загрозливо? Для кого це звучить загрозливо, для російських шовіністів?

Справді наступна книжка, яка вийде у видавництві «Цивілізація» переклад з російської. Подекуди вже виникало ім'я автора, але до офіційного оголошення на сторінці видавництва не буду його повторювати.

Перекладати з російської це антитеза ідеї «какая разница на каком языке». Тому що «есть разница» і вона суттєва. І от коли ми перекладаємо з російської, ми говоримо наша мова інша, ніж російська, саме тому ми створюємо цей переклад. А вже з цього випливає все інше: і те, що ми не «единая страна», і не «единый народ».

Формування ідентичності ґрунтується на кількох категоріях: спільна мова, спільний кордон, спільне бачення національної історії. Коли ми перекладаємо з російської мови, ми говоримо, що ніякої спільної мови з росіянами в нас нема. Взаємопроникнення відбувається якраз тоді, коли українець читає російських авторів російською мовою, тоді його свідомість безпосередньо працює з російським мовним кодом. Тому якщо й читати «Доктора Живаґо» чи «Золоте теля», то їх треба читати українською.
- До того ж, можливо взагалі не варто чіпати росіян, поки не повернемося до кордонів 2013-го року?
З цим необхідно працювати, інакше це пасивний стан в ситуації, коли супротивник діє активно. Уяви собі футбольний матч, де одна команда завмерла, а інша агресивно атакує. Яким буде рахунок? Крім того я переконаний: ще довго по тому, коли ми повернемося до національних кордонів 2013-го, в наших стосунках з Росією все буде напружено такі геополітичні катастрофи не минають безслідно.

І як поводитись в цьому випадку, ігнорувати? Ми живемо в глобальному світі і не можемо одного дня сказати, що російської літератури не існує, бо від того, що заплющуєш очі ніщо не зникає.

І от коли з'являється переклад, все починає виглядати інакше, тому що Лужин починає говорити українською, так само, як Джон Йосаріан або Йозеф Швейк або Гамлет, принц данський.

Так склалося, що багато останніх років Росією управляють цілковиті відморозки, а система пропаганди доведена до абсолюту. Але чи винні в цьому Платонов з Набоковим?

Інша справа треба розуміти кого видавати, яка громадянська позиція того чи іншого автора, яке його ставлення до дій російської влади. Важливі й економічні аспекти, видавнича діяльність природньо пов'язана з фінансами видавці купують і оплачують ліцензійні права, і якщо йдеться про російських авторів це плата росіянам. Платежі оподатковуються, і частина цих грошей може повернутися в Україну у вигляді фінансування російської армії.

Російський автор, який вийде в «Цивілізації» ніколи не підтримував існуючу російську владу (а тою владою, за якої жив, він був репресований) і знаходиться в категорії public domain, а це означає, що ліцензію купувати не треба, тому ніяких переказів росіянам не буде.
- Суржик у літературі: девіація, майбутнє чи якийсь інший варіант?
Суржик це прийом. Він необхідний в діалогах, коли логіка героя вимагає цього. Суржиком може бути написаний весь роман, як «Механічний апельсин» Ентоні Берджеса, де мова один зі стилістичних прийомів. Суржик доречний, якщо це осмислене авторське рішення, опрацьоване технічно. Уникати його, коли необхідність випливає з характеру героя чи сюжету це обмежувати можливості твору. Я нещодавно перечитував «1984» Орвелла, де перекладач Віктор Шовкун використав суржик для перекладу мови пролів. Це стилістичний хід. Разом з тим все це вказує, що суржик це одна з тисячі можливостей, які дає мова.
- Попередження: цитата нахабно вирвана з контексту! Ви казали про «зміцнення правих ідеологій у світі». Що це значить? Добре це чи погано, або просто констатували як факт?
Подивись на світовий політикум це факт. Як космополіту за політичним світоглядом мені чуже і відразливе все, що проповідують праві ідеології. Мені імпонує світ різноманітний, в якому особисті права і свободи є основною цінністю. Найстрашніше, що праві ідеології виступають ширмами для різних дискримінацій, «високими ідеалами» прикривають поняття примітивні і ниці, «патріотизмом» виправдовують шовінізм або ксенофобію, а «традиційними цінностями» гомофобію чи сексизм. Чомусь дуже часто права ідеологія означає тотальну агресію до кожного, хто думає інакше.
- «Вавилонська бібліотека», «Цивілізація» що далі? У вас є якісь конкретні плани, проекти чи може мрії?
В моїх найближчих планах лише один проєкт індивідуальний. Я завершую збірку оповідань і шукаю видавництво в якому її опублікую. Ця збірка не для «Цивілізації» чи «Вавилонської бібліотеки», ця книжка мала б вийти у видавництві, яке працює з книжками українських письменників.
- Дуже мало хто, в тому числі й ваш нинішній інтерв'юер, обурений тим, що у нас практично не знають про Євгена Пашковського. А його книги дуже важко дістати. Чи плануєте Ви коли-небудь звернути увагу на цього автора й, можливо, перевидати його твори (оскільки він, ймовірно, відповідає критеріям вашого видавництва)? Якщо так, то нащо? Якщо ні, то чому?
Вперше чую про нього. Почитаю, але це буде для себе, не для видавництва. «Вавилонська бібліотека» та «Цивілізація» перш за все для перекладної літератури.
- Ви сіли писати щось: роман, оповідання, вірша (а ми знаємо, що вам неодноразово доводилося цим займатися) нащо це робити і хто це буде читати?
Так, я пишу оповідання і як казав раніше, укомплектовую збірку. Мені цікаво працювати над цим стилістично: як розказати ту чи іншу історію, не відпускаючи увагу того, хто читає? На мою думку, література це перш за все розвага, в тому числі так звана «висока полиця». Просто одних розважає pulp fiction, інших Борхес і Сарамаґо (наприклад мене). Кожна книжка це сукупність ідеї, сюжету та стилістики. Для мене найперше важить письменницький стиль, структура тексту, прийоми та ідея, тобто як і про що говорить автор. Маркес, Геллер, Воннеґут це не про сюжет, а про стилістику та ідеї. І от мені цікаво працювати з літературою з того боку, де ці історії створюються.

Щодо того, хто це читатиме я про це не думаю. Та й чи повинен?
- Нині Апокаліпсис, але у вас є вибір: почитати «Дублінців» чи «Улісса», що оберете? Чому?
У випадку Апокаліпсису, про який мені стало відомо, що він відбудеться сьогодні, я б напевно нічого не читав. Я б доклав усіх зусиль, щоб провести час, який залишився, з рідними і близькими мені людьми, з тими, хто для мене найважливіший. Якщо ж говорити про час напередодні кінця, як про останню можливість для того, що любиш в житті найбільше, тоді так можна щось почитати. Навряд чи це був би Джойс, коли йдеться про можливість для останньої в житті книжки. Але якщо така опція, що це лише Джойс і вибір між цими двома книжками, тоді «Дублінці». Може я б встиг дочитати цю книжку до кінця, що з «Уліссом» виглядає мені неможливим за один день.
- Є хороше кіно Вуді Аллена, «Опівночі в Парижі», де герой потрапляє у Париж 20-х і перетинається з Хемінгуеєм, Далі, Бунюелем, Гертрудою Стайн і тд. Якби ви потрапили у Париж часів Віана, з ким, крім нього, звісно, хотіли б «затусити»?
Ні з ким, в тому числі з Віаном. Більше того, якби мені довелося потрапити в той Париж, я б спробував уникнути такої тусовки. Я вже досить давно з'ясував для себе, що не хочу знайомитись з тими письменниками, чиї книжки мені подобаються.
- Ви спеціально робитеся подібним на Орвелла, чи та схожість від природи? Чи може це візуальний обман у людей, які не мають особистого знайомства з Вами?
Звичайно нічого подібного я не роблю і ніколи не робив. За останній рік я кілька разів чув, що схожий з Орвеллом від різних людей. Я в собі цієї схожості не зауважую, так окремі риси. Чи схожий я до Орвелла в особистому спілкуванні? Не знаю, яким він був, тому не маю уявлення.

Та я поділяю його уявлення про світобудову, як можу судити про неї з його книжок. Мені надзвичайно подобається Орвеллів погляд на людство, як на соціальний проєкт, його віра в людину гуманну і його смуток через всю ту херню, якою людство займається через весь цей тоталітаризм, геноцид, війни, сеґреґації. Людство все псує. Попри все в Орвеллі дуже багато співчуття і любові до навколишнього, в ньому багато ідеалізму. Я думаю, що Орвелл мав таку модель сприйняття світу, до якої варто прагнути.
- Чи є у світі щось краще за новоорлеанський джаз?
Як відомо кохання дівчат, здається саме так писав Віан у передмові до роману «Шумовиння днів» (постійно перечитую цю книжку). Я з ним погоджусь, якщо говорити про загальний принцип у світі немає нічого кращого за приватні втіхи, за те, що приносить найбільше індивідуального щастя саме тобі. Віан любив новоорлеанский джаз, тому писав, що немає в світі нічого кращого. У моєму варіанті там, замість новоорлеанського джазу, були б книжки і кінематограф. Найкраща мить в світі це коли гасне світло в кінотеатрі, а екран наповнюється світлом фільму, який от-от має початися; або коли вперше розгортаєш книжку, яку готуєшся прочитати.

Мені видається, що це важливо знайти в житті те, що приносить тобі найбільше задоволення, і постійно до цього повертатися. Може якби кожен мав таку персональну втіху, яка нікому не шкодить, то довкола все було б трохи інакше? Але мені здається, що людей більше переймають утопічні «великі ідеї», а не «персональне щастя». Шкода лише, що на ділі всі ці утопічні «великі ідеї» будують довкола антиутопію.

П.С. До Вашої уваги мультимедійний проект видавництва "Цивілізація" Джакомо Джойс
~
Поділитись