Консерватор
Консерватор
Балканська тематика за останні роки стає все цікавішою для українців, особливо із правого середовища. У повітрі ніби витає передчуття, що на Балканах у найближчій перспективі слід очікувати нові конфлікти, а насправді ж – розмороження старих і аж ніяк не забутих.
Багато в кого інтерес до цього колоритного регіону південно-східної Європи (як і в автора цих рядків, до речі) народився із естетично-розважальних речей. Наприклад, із простого знайомства з драйвовою та часто сюрреалістичною воєнною музикою 90-х із охопленим полум'я кровопролитних конфліктів теренів колишньої Югославії. На Youtube цей "турбофолк", особливо кліпи Рокі Вуловича, в певний момент прямо-таки вистрілив і набрав шаленої популярності. Всі ми також добре знаємо меми на тему "Ремув кебаб". А в цій статті ми поговоримо якраз про батьківщину усіх цих колоритних речей – про Боснію і Герцеговину, де якраз нещодавно пройшли вибори на всіх рівнях, які, щоправда, не принесли ніяких ліпших перспектив для мешканців того гористого краю. Отож що не так з Боснією і які її перспективи?

Боснія і Герцеговина на сьогодні - це маленька й досить бідна балканська держава. Площа БіГ становить 51 197 км², столицею є місто Сараєво, рельєф переважно гірський із численними мальовничими пейзажами.

Станом на 2012 рік населення складало 3 879 296 осіб, із яких 48 % — мусульмани (з 1993 р. стали себе називати "бошняки"), 37 % – православні серби, 14 % – католики-хорвати. Головні демографічні тенденції у Боснії і Герцеговині зараз: масова трудова еміграція населення, часто безповоротна, до країн Західної Європи (в основному до Німеччини) та поступовий ріст відсотку мусульманського населення, за рахунок вищої народжуваності.

До 1992 р. Боснія і Герцеговина була однією з 6 республік колишньої соціалістичної Югославії, і вважалася зразковою з точки зору міжетнічних стосунків (така собі вітрина "братства і єдинства"), а у 1992-1995 рр. стала ареною особливо кривавої громадянської війни між 3 її народами: сербами, мусульманами (які зараз себе офіційно називають "бошняками") та хорватами. Жертвами цього конфлікту стали більше 100 тис. людей – переважно мусульман. А ще близько 2 мільйонів стали біженцями чи вимушеними переселенцями. Бойові дії у БіГ супроводжувалися етнічними чистками з усіх боків (так, очорняти за військові злочини виключно сербів не вірно). Почалась вона після проголошення незалежності Боснії і Герцеговнини від Югославії у квітні 1992 р., як конфлікт між сербами та Югославською народною армією з одного боку та мусульманами й хорватами з іншого, потім усі три сторони воювали одна проти одної і активно практикували етнічні чистки. У 1994–1995 рр. хорвати та мусульмани-бошняки, знову об'єднавшись, за підтримки авіації НАТО, завдали ряд поразок боснійським сербам. У Боснії і Герцеговині встановилась рівновага сил.

Зрештою, у грудні 1995 р. конфлікт завершився підписанням Дейтонського мирного договору за посередництва західних країн. Умови цього договору, підписаної сербським (югославським), хорватським та боснійським президентами й до сьогодні визначають політичний устрій цієї країни. А він є доволі складним і химерним.

Відгомін тієї війни чути було зовсім донедавна – варто хоча би згадати минулорічні шокуючи кадри отруєння хорватського генерала, командира Хорватського Віча Оборони (збройні сили боснійсько-герцеговинських хорватів) Слободана Праляка у Гаазькому Суді.
Відповідно до Дейтонського договору, БіГ є конфедерацією, яка складається із Республіки Сербської, Федерації Боснії і Герцеговини (хорвато-мусульманська частина) та автономного Округу Брчко (змішаний район, який керується міжнародною адміністрацією і розділяє північну й південну частину Республіки Сербської). Фактично ж, країна й далі залишається поділеною. Лише мусульмани-бошняки сприймають її як свою державу. Таким чином, за міжнародного втручання конфлікт було зупинено ще в 1995 р., але ефективного рецепту державного будівництва та міжнаціонального примирення не знайдено й до сьогодні. Тобто перед нами приклад того, коли західні держави змогли припинити кровопролиття, але не зуміли знайти ефективного рецепту для побудови мирного, стабільного та благополучного майбутнього. В черговий раз у історії західний прагматизм та раціоналізм зіштовхнулися із балканським "гордієвим вузлом".

Щодо власне назви Боснія і Герцеговина, то це просто 2 історико-географічні регіони (Боснія – на півночі, Герцеговина – на півдні). Як уже було сказано, в часи маршала Тіто Соціалістична Республіка БіГ вважалась взірцевою з огляду на жорстке дотримання рівноваги між сербами, боснійськими мусульманами та хорватами. Але в ході війни 1992-1995 рр. попереднє «братство і єдинство» вилилось у страшну міжусобну різанину. І сьогодні БіГ ще не може одужати від наслідків того конфлікту. Якщо мусульмани з хорватами хоча б якось змогли примиритись (це дуже з натяжкою сказано), то антагонізм між сербами й мусульманами та сербами й хорватами й досі величезний. Уже 22 роки минуло від Дейтонського миру, підросли нові покоління, але ментальна прірва й недовіра тут панують. Можна сказати, що нинішня БіГ мирно функціонує мабуть лише через контроль з боку західних держав. Це нагадує ситуацію, коли двоє людей між собою б'ються, і тут втручається третя особа, сильніша за них і розбороняє. А наступний важливий момент – це те, що на практиці лише босняки-мусульмани вважають нинішню БіГ своєю державністю, серби та хорвати не мають особливих почуттів до сучасного жовто-синього прапору цієї держави. У сербських містах і селах я бачив виключно сербські триколори, а у хорватських – шаховниці. Апофеоз і уособлення всього цього – сучасні збройні сили БіГ. Після реформи 2004 р., коли були об'єднані Військо Республіки Сербською та Армія Боснії і Герцеговини, вони складають із 3 полків – сербського, босняцького та хорватського, кожен із яких шанує традиції своїх збройних формувань часів війни 1992-1995 рр., які якраз воювали один проти одного.

Нещодавно у Боснії і Герцеговині пройшли вибори трьох членів президентства Боснії і Герцеговини (колективного президентського органу країни), які мають представляти три визначені в Конституції країни її державотворчі народи, членів Палати представників (нижньої палати федерального парламенту; членів верхньої призначають) Республіки Боснії і Герцеговини, президента, заступника президента і депутатів Національного зібрання (однопалатного парламенту) Республіки Сербської, членів Палати представників (нижньої палати парламенту) Федерації Боснії і Герцеговини (мусульмансько-хорватської частини країни), а також депутатів зібрань (регіональних органів влади) кантонів – адміністративних одиниць Федерації Боснії і Герцеговини (в Республіці Сербській кантонів немає).

Багато хто зі щирим інтересом за ними слідкував, часто було чути про небезпеку російського втручання та можливість якого-небудь заворушення на Західних Балканах у зв'язку з ними. Зрештою, явка виборців ледве перевалила за 50% і на момент написання цього тексту у БіГ все ніби мирно й спокійно.

У перебігу передвиборчої кампанії лунала войовнича риторика, схожа на ту, що розпалила війну навесні 1992 р. Міжнародні оглядачі кажуть, що такої «брудної» кампанії в Боснії не було від 1995 року. Сербським представником у Президії став Мілорад Додік, хорватським – колишній член Президії в 2006-2014 роках Желько Комшіч (самі хорвати його своїм не вважають, враховуючи його членство в рядах армії мусульман в роки війни), а головою органу та представником від бошняків-мусульман став Сефік Дзаферовіч. Крім цього, на пост президента Республіки Сербської зійшла колишній прем'єр-міністр цієї автономії Желька Цвіяновиіч.
В цілому, конфігурація сил в країні кардинально не змінилась кардинально. Саме населення БіГ показало значну політичну апатію та відсутність віри у можливість яких-небудь змін шляхом виборів. Загалом ця ситуація нагадую вітчизняні реалії, коли левова частка українських громадяни банально перестала вірити в обіцянки політиків, більшість з яких на кожних виборах – ті ж самі обличчя.

Але от хорвати втратили свої позиції. Тепер вони вимушені все більше покладатися на співпрацю з боснійським сербами задля протистояння домінуванню мусульман. Ні для кого не є секретом, що в Федерації Боснії і Герцеговини місцеві хорватів, що становлять там меншість, роками мріють про створення окремої третьої федеративної одиниці в Боснії для себе. Зрештою, в роки війни хорвати мали свою Республіку Херцег-Босну, яка довгий час вела криваву й жорстоку війну з сусідами-мусульманами, доки Вашингтон та ледь не особисто Білл Клінтон, який однозначно симпатизував бошнякам, змусив боснійських хорватів та мусульман у березні 1994 р. примиритися на противагу сербам, що контролювали більшу частину БіГ. А далі, згідно з Дейтонською угодою, хорватська Херцег-Босна була ліквідована. Думку про створення окремого хорватського ентітету просуває, зокрема, Драґан Човіч із боснійської філії Хорватської Демократичної Співдружності, який користується патронатом офіційного Загреба й був фаворитом на виборах, але програв за рахунок голосів мусульман на користь "їхнього хорвата" Комшіча.

Таким чином, боснійським хорватам доведеться дещо переглянути свою традиційну сербофобію й покласти емоції на полицю задля реалізації своїх інтересів у БіГ. Єдиним союзником хорватів у цій країні проти тиску з боку мусульман, що претендують на домінування у БіГ в цілому, можуть бути серби, що на відміну від "католицьких братів" мають свою автономію у форматі Республіки Сербської. А сам сербський ентітет для боснійських хорватів є, по суті, зразком, якраз тим, чого вони прагнуть і для себе. Отже, цікаво буде спостерігати за такою зміною конфігурації в міжетнічних стосунках цих маленьких, проте гордих народів.
Тепер кілька ремарок про сербів та їх керівництво у БіГ. Одним із найбільш контраверсійних та відомих для українця персонажів є президент Республіки Сербської, 59-річний Мілорад Додік, проросійський політик із Союзу незалежних соціал-демократів, який любить говорити про плани відокремлення цієї частини Боснії і Герцеговини та приєднання до Сербії. Сам цей пан із таким живописним прізвищем у роки війни був у опозиції до правлячої тоді Сербської демократичної партії. Вперше прем'єром Республіки Сербської став у 1998 р. і відтоді постійно займав по посаду президента, то глави уряду в цьому державному утворенні в рамках БіГ. У вітчизняних ЗМІ, на мою думку, дещо перебільшили загрозу з боку Додіка. Риторика його, звичайно ж, в українця з адекватними національними позиціями може викликати лише відразу (на кшталт заяв про бажання офіційно визнати анексію Криму Російською Федерацією). Проте, враховуючи форму території Республіки Сербської, економічні негаразди та певну залежність від допомоги ЄС, а також небажання Сербії отримати під свою владу такий собі тягар чисто з практичних міркувань, Додіка не слід сприймати аж надто всерйоз. Більше того, велика частина, якщо не більшість, сербських націоналістів із різних рухів мають явно негативне ставлення до даного політика. А те, що далеко не всі серби проросійські і що серед їх правих все більше стає симпатиків України, або просто тих, хто від українофобства переходить до нейтральної позиції щодо нашого конфлікту з Росією та дружнього сприйняття українців як таких, українці спостерігають зараз дуже чітко. Особливо ті, хто мав особистий досвід із сербами. Проте – то вже інша тема.

Таким чином, на сьогодні Боснія і Герцеговина є багато в чому "штучною" країною, яку сконструювали в ході мирного врегулювання в середині 90-х рр. західні країни, що мали в той час на меті просто припинити кровопролиття. І, відповідно, державний устрій БіГ виглядає дуже химерно. Серби і хорвати не асоціюють себе із якоюсь боснійською ідентичністю, лише мусульмани-бошняки сприймають цю країну як свою власну. Боснійські ж серби пишаються своєю автономією – Республікою Сербською і часто є ще більш патріотично налаштованими, аніж серби із Сербії. А такими собі обділеними сиротами у БіГ на разі є хорвати, які живуть разом із мусульманами й постійно відчувають на собі їх тиск та намагання домінувати у всіх сферах. Тому вони поступово тяжіють до співпраці із сербами в межах країни. Отож важко повірити, що в такої глибоко поділеної всередині держави буде світле майбуття. Поки що ніхто на Балканах не стріляє. Проте, враховуючи геополітичні обставини, особливо намагання Росії створити якомога більше точок нестабільності в Європі для просування своїх імперських інтересів, Боснія і Герцеговина зі своїм страшним конфліктним потенціалом, так само як Косово та Македонія, може стати у ближчій чи середній перспективі новою гарячою точкою. Документ у Дейтоні приніс цій країні мир, але ключові проблеми міжетнічного характеру аж ніяк не вирішив. Кого тільки не спитай у БіГ, Хорватії чи Сербії, почуєш про передчуття нового конфлікту в найближчі роки. Тому нам, українцям, варто слідкувати за ситуацією на Балканах.

~
Поділитись