Консерватор
Консерватор

АЛЬТЕРНАТИВА ЛІБЕРАЛІЗМУ, СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКИХ ЕЛІТ ТА BLM

Інтерв'ю з головним спонсором руху «Традиція і Порядок» - Сергієм Чаплигіним


«
- Ви один з небагатьох публіцистів, які відкрито критикують лібералізм. Що, власне, з ним не так?
Щоб зрозуміти проблематику потрібно розглянути історію ХХ століття – час, коли динамічно розвивалося одразу декілька ідеологічних течій, люди вбивали один одного за ідею. В ХХ століття ми увійшли з ідеями лібералізму та марксизму, була і третя альтернатива – фашизм, я сюди включаю і націонал-соціалізм і інші напрямки. Першою зникла як раз авторитарна ідеологія фашизму, це сталося в 1945 році з ліквідацією націонал-соціалізму, тобто про цю ідеологію вже можна і не згадувати. Другим, наприкінці ХХ століття зник марксизм. Отже, тепер залишився тільки лібералізм. Тут йдеться не про ту ідеологію, що виникла й розвивалася наприкінці XIX століття, гуманна, за звільнення боротьби між станами, за розкріпачення, звільнення людини. Все було добре поки лібералізм боровся проти націонал-соціалізму та радянського тоталітаризму, тоді він ще викликав якусь симпатію. Коли лібералізм лишився сам, без конкуренції, він перетворився з ідеології на онтологічну систему, яка безперервно та інтернаціонально продовжує звільняти людину.

Але кожна ідеологія побудована на антропологічному баченні людини. В баченні людини лібералізм мусить повністю звільнити людину, індивідуум від всього, що над нею тяжіє. На сьогоднішній момент, коли вже нічого не тяжіє, лібералізм інерційно продовжує звільняти і вже переходить на питання сім'ї, національності, статі, расові приналежності. І далі він вже відходить від людського фактору, тому що ми бачимо, що вже народжується нова постлюдина. Лібералізм перетворюється на тоталітарну ідеологію з відповідним дискурсом і загрожує людині бути собою. Сьогодні лібералізм починає з'їдати сам себе. Тому крах його неминучий, але перед цим він може принести дуже багато шкоди.
- Яка сьогодні є альтернатива лібералізму?
Головною альтернативою сьогодні є те, що пропонує консерватизм. Але чи можемо ми прийняти його як ідеологію? Ні, то є спосіб життя. Що він захищає, "консервуюючи"? Про це поширене дуже хибне уявлення, і прихильники лібералізму цілеспрямовано маніпулюють цим.

Консерватизм не захищає старі станові привілеї, це не про якийсь там консерватизм аристократії в 21му столітті. Консерватизм захищає різноманітність, зокрема різноманітність і цінність людини. В цьому ключова відмінність від тоталітарних ідеологій марксизму, націонал-соціалізму, а сьогодні вже й лібералізму, адже в їхньому фундаменті лежить одноманітність. Метою всіх цих ідеологій є виведення людини під єдиний стандарт, підходи до цього різні, про те всюди йде про уніфікацію. Консерватори ж вважають, що в одноманітності є загроза. Ось зараз ми сидимо в редакції журналу й ми всі дуже різні, кожен з нас має своє бачення та свою думку, й саме це складає цінність людини.

Отже, консерватизм це більше спосіб життя, навіть не ідеологія. Якщо ми звернемо увагу на, наприклад, польський консерватизм і спробуємо застосувати його в Україні, то з цього навряд чи щось вийде. Польській консерватизм базується на релігійному факторі, католицизм відіграє там величезну роль, в той час як Україна є православною країною. Тобто консерватизм кожної країни має свої цінності, що є дуже чудовим, він визнає багатогранність світу та відбиває спроби підвести людство під штучну ідентифікацію.
- Український консерватизм, що він сьогодні із себе являє?
Ми живемо в епоху постмодерну, як кажуть "Все змішалося в домі Облонських". В Україні сьогодні перемішався навіть фактор ліві-праві. Правими завжди називали тих, хто намагалися відстоювати традиції, консервувати їх, а ліві це завжди були представники прогресу. Але якщо в Україні ми задамо класичне питання "що нам консервувати?". Радянське минуле в першому поколінні? Та наврядчи. Але виявилося, що в XXI сторіччі в Україні консервують цінності комуністи. Безумовно ми не можемо назвати комуністів правими, але вони кажуть, що вони консерватори, тому що вони зберігають радянське минуле. Зміни, зміни, зміни... Звісно, ми не можемо визнати комуністів консерваторами, але в реаліях сьогодення не можемо перестрибувати через покоління та консервувати, скажімо, аристократію Київської Русі, чи Гетьманат Скоропадського, це вже більше буде схожим на реконструкцію. Як реконструкція козацтва наприклад, симулякр такий, в них нема справжніх козаків, але вони всі генерали.

В таких умовах український консерватизм через сильний тиск лібералізму вимушений формуватися з нуля у пришвидшеному темпі. Сьогодні кожна адекватна людина підсвідомо стає консерватором. Ось я, наприклад, бачу сьогодні як люди починають змінювати стать, ба більше, ліберали кажуть, що вже нема ніякої статі, є гендери. Виявляється, що тепер ми всі класифіковані за гендерами, а я виявляється цисгендер. Тобто лібералізм нам каже, що над людиною тяжіють роки тоталітарного дискурсу метанаративів темного минулого, прив'язаних до того, що я маю одружитися, завести дитину, тепер вони кажуть мене необхідно звільнити, визначити гендер і не здивуюся, якщо через пару років всіх цисгендерів почнуть ловити і лікувати. Меншість, яку завжди захищав лібералізм, починає диктування умов більшості, тобто це вже справжній тоталітаризм.
- Це природній процес?
Ні, це все штучно запліднено. Це все продовження процесів 1968го року, зокрема результат роботи франкфуртської школи і Герберта Маркузе. Ну яке може бути звільнення людини, кого звільняти, якщо вже нема загроз? Це може бути актуально десь в Північній Кореї. Але лібералізму постійно потрібно когось "звільняти", а старий пролетаріат показав, що більше незацікавлений в цих процесах. Тому ще в 60-70-х роках було визначено, що є пригнічені стани, які треба звільняти, тобто пролетаріат замінили "пригніченими станами" – расовими, сексуальними та іншими меншинами.
- Хто зацікавлений в цьому процесі?
Скрізь треба дивитися економічну основу, марксистський базис. Сьогодні лібералізм напряму пов'язаний з глобалізмом, який сьогодні наступає з усіх боків. Національні держави відмирають, все більше процесами керують транснаціональні корпорації. Наприклад, рекламний відділ Кока-Коли має більше коштів ніж бюджет України за 10 років. Лібералізм створює ідеальні умови для цих процесів, адже розмиває суспільство, навіть сім'я як найменша спільнота вже невигідна.

Тобто якщо під час Французької революції буржуазія була зацікавлена у створенні націй, то зараз виходить зворотній процес: тепер капіталізм виступає проти національних держав.
- Чи виходить з цього несумісність капіталізму із консерватизмом?
Звичайно, що ні, тут йдеться про етичне питання, зокрема про етику праці. Консерватизм вчить тому, що людина завжди відповідальна за свої вчинки, він розглядає людину як відповідальну. Якщо людина створює сім'ю, то вона повинна мати і економічні підоснови, несе відповідальність за дітей, має їх вигодувати, навчати, поставити на ноги та одружити. Чому в Україні не проходять ліберальні реформи? Тому що українці завжди в усіх цих відносинах орієнтувалися на те, щоб прогодувати сім'ю. Лібералізм не знає, що таке сім'я. З точки зору консерватизму сім'я теж є суб'єктом економіки. Про це добре написано у Вебера в "Протестантській етиці та капіталізмі". А в лібералізмі є індивідуум, який не пов'язаний ні до чого.

Ще важлива особливість це відношення до спадщини. Консерватизм розглядає не тільки спадщину особисту, але й національну й правила її використання, нашу природу: землю, ліси, ріки, тобто є ще національна спадщина і правила її використання.
- Яке ставлення в консерваторів до прогресу?
Дивлячись, що розуміти під прогресом. Якщо ми про технічний розвиток, то не заперечує. Проте в лібералізмі об'єктом прогресу є людина, її звільнення. Але ж про який прогрес можна говорити, якщо людина має сформований антропологічний статус. Вона лише змінює середовище в якому перебуває, і консерватори обґрунтовано вважають, що в цій системі є ієрархія та важелі, тобто свобода цінна можливістю самообмеження. Тобто на будь-яку свободу, яку нам пропонує лібералізм ми маємо право сказати ні. В той час як для лібералів прогрес - це звільнення від такого права. З таким прогресом погодитися, звісно, не можна, а з технічним прогресом консерватизм не має жодних протиріч.
- Чим відрізняються консервативні ідеї та ліберальні в контексті ролі особистості?
Ми користуємося англомовним політичим словником, є два слова: liberty та freedom. Тобто свобода від чого та свобода для чого. Консерватизм це свобода "для чого", в консерватизмі людина відповідальна за себе і свої вчинки, і розуміє, що права несуть якісь обов'язки. Водночас лібералізм "звільняє від усього" та заперечує будь-які авторитети та ієрархічні системи. Початково авторитетом був Бог, модерн вже каже, що авторитетом є наука, постмодерн і лібералізм вже питає: що є наука? Приблизно так і працює постмодерна різома.
- Як зберегти тверезий розум в цих умовах програмованого суспільства? Тільки в індивідуальному порядку?
Ні, індивідуальний ні, колективний можна. На сьогоднішній день глобальної альтернативи лібералізму не буде, але вона народжується.
- Чи можна визначити якісь тенденції в консервативному русі?
Консерватизм дуже гнучкий і дуже різний. Зараз зароджується його нова форма. Сьогодні ми перебуваємо в процесі змін. Все більше інтелектуалів задаються питанням "що не так зі світом?". Але немає якогось певного "консервативного інтернаціоналу".
- Як ви ставитеся до паризької декларації 2017 року "За справжню Європу"?
Ці філософи порушили дуже важливу проблему. В Євросоюзі зараз кажуть про європейські цінності. Проте що це таке? Були католицькі релігійні цінності, протестантські цінності, а марксизм це теж європейська цінність? А націонал-соціалізм, італійський фашизм, інквізиція, хрестові походи? Це все породження Європи, яка сама по собі дуже різноманітна: від Фінляндії й до Греції. Це все неможливо уніфікувати під якусь загальну основу. В тому й цікавіть, в тому й цінність Європи, в її різноманітності. А Євросоюз це лише бюрократична установа, яка створена нещодавно. В Європи ж давня історія, багата культура, вона має знову стати Європою націй і Європою народів, пам'ятати та зберігати свої традиції. В цій Паризькій декларації був такий термін як "справжня Європа", там йшлося про Європу ностальгії: католицький світ, римська імперія, франкська держава. Справжня Європа – це те, що сьогодні заперечується, Європа, яка не знала цих мігрантів і цих сучасних змін. Це точка відліку, коли вже почалося від середини століття, після Другої світової війни, коли закінчилася та епоха просвітництва, коли стало зрозуміло, що щось не так пішло.
- Наскільки сильно на світові процеси вплине короновірусна епідемія та протести Black Lives Matter?
Надзвичайно сильно вплинуть. Дуже критично, що ці протести відбуваються саме в Сполучених штатах, в світовій державі. Ми бачили надзвичайно сильні заворушення через вбивство однієї людини, коли неполіткоректним стало майже все надбання білих людей, історичні та культурні постаті, неполіткоректним став навіть Колумб. Люди, які ніколи не були в рабстві, зносять пам' ятники тим, хто ніколи не був рабовласником, то дуже великі зміни. Звісно це викликає спротив, тому це завдасть серйозного удару по лібералізму.

Пандемія теж послабить лібералізм. Бо пандемія показала, що попри глобалізм, кожна держава рятувалися сама по собі: кордони були перекриті, а державна політика стала жорсткішою. Це все дуже вплинуло як на політику урядів, так і на підсвідомість людей.
- Добре, але що відбувається з елітами? Невже вони не бачать у цих процесах загрози?
Як працює глобалізм? Глобалізм передбачає керування транснаціональними корпораціями. Для прикладу візьмемо Україну. Чи є в України взагалі якісь еліти? Відсутні, є якась колоніальна адміністрація. Чи є в Україні Президент? Нема. Україна не є суб'єктом політичної діяльності – це об'єкт. Щоб бути політичним діячем в Україні потрібно працювати на американську розвідку або, принаймні, на російську. Нема президента, нема керівного органу, рішення приймає одна-дві людини. Такі ж процеси відбуваються й в інших країнах, навіть в країнах першого світу, хоча там ще йде певна боротьба між тими, в кого сконцентрований великий капітал.
- А в чому тоді специфіка наших українських еліт?
А які це еліти по суті є? Порошенко? Янукович? Донецька еліта? Дніпропетровська еліта? Ставленики олігархів доривалися до влади. Але ж вони навіть собою не можуть керувати, не те що державою. За майже 30 років в Україні нічого не зроблено. І не відомо чи вона ще 30 років проіснує, на жаль, ми бачимо негативні тенденції. Тому тут треба розрізняти еліти та контреліти. Якщо ми говоримо про еліти, то це державники, які прив'язані до цієї землі, які переживають за неї, готові боротися. Як формувалася аристократія? В процесі боротьби за привілеї, постійної роботи та боротьби за свої землі. Наші ж "еліти" не пов'язують себе з Батьківщиною.
- Україна як суб'єкт, а не об'єкт геополітики – це недосяжна мрія?
Цілком досяжна. Варто звернути увагу на проект Міжмор'я, який передбачає союз з нашими історичними сусідами, адже раніше існував центральноєвропейський цивілізаційний простір: Річ Посполита, Велике князівство Литовське. Сьогодні геополітично ситуація стрімко змінюється, власними потугами зараз неможливо протистояти великим загрозам, для України це Росія.
- Національна ідея в сучасній Україні існує?
Її дуже затаскали. Зараз вже немає ніякої актуальної національної ідеї. До отримання незалежності все було значно простіше: розгалужені організації, ОУН, потім існувала діаспора яка дуже добре фінансувалася. Ідея була проста: за створення Української Самостійної Соборної Держави. Але постала незалежна держава і що далі? Що Україна може запропонувати світові?
- Що можна сказати про роль Церкви в українській і світовій політиці?
У нас завжди було складно: ми маємо греко-католицьку церкву, ми маємо православну церкву, в православній церкві ми мали московський патріархат, київський, автокефальну церкву, тепер Порошенко уклав Томос – справу не довели до кінця, не об'єднали ту церкву, почався конфлікт з Філаретом, церковна смута як була 30 років – так і є. Але маємо дуже гарний приклад - рад релігійних організацій, що об'єднали в собі всі конфесії. Тому що є об'єднучий фактор: ні в синагозі, ні в мечеті ніхто не буде підтримувати зміну статі та всі ті зміни, що нав'язує лібералізм.
- Але ж на Заході ми бачимо, що згубні процеси відбуваються і в Церкві.
Так, вже й в церкві. Ми християни знаємо, що Кінець Світу почнеться з Церкви. Перед Апокаліпсисом, перед приходом Сатани, прийде антихрист і сяде на Моїсеєве Седалище, тобто в церкві, звідти і почнеться розпад. Антихрист буде являти чудеса, і його сприйматимуть за Спасителя. Тобто Кінець Світу вже близько.
- Не надто оптимістичний прогноз. Молодь на вашу думку розуміє, що відбувається в світі?
Так, дуже велика частина розуміє, передусім освічена молодь. Ті ж, хто йде по течії, не приймають рішення, тому що в них немає мислення, вони існують стандартизовано, живуть в світі симулякрів і бездумно повторюють те, що їм транслюють на телебаченні та в інтернеті.
- Що має статися аби про ці загрози почали замислюватися більш широкі верстви? Чи це вже незворотній процес?
Зворотній, це все можна змінити. В психології є пригранична ситуація, де людина задається питанням: Хто я? Що я? Де я? В стресовій ситуації дуже багатьох повертає до тями. Варто і в політиці консерватизму ввести якийсь стресовий фактор. Знаєте у троцкістів є перманентна революція? Потрібно постійно підіймати градус напруги у суспільстві.
- Порадьте нашим читачам, які тільки починають розуміти устрій цього світу, як їм не втратити орієнтир в цих умовах викривленої реальності? Чим надихатися та з чого починати?
Потрібно починати зі знання історії, знати класику, починати від Платона. Щоб щось заперечити треба знати що ти заперечуєш. Пікассо якось спитали як навчитися малювати як він? Він відповів: спочатку навчіться малювати як Леонардо да Вінчі, а потім вже можете робити що завгодно. Тобто щоб розумітися в поточних процесах, потрібно спочатку оволодіти якимось понятійним апаратом.
~
Поділитись