Консерватор
Консерватор

КРИЗА ПРОЗОРОГО СВІТУ:
ПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ КОРОНАВІРУСУ


«
Світова пандемія коронавірусу часто пов'язується аналогіями з великою чумою, яка трясонула Європу в 14 столітті. Однак неабиякий наслідок був не біологічний чи епідеміологічний, а саме політичний.

Тогочасна епідемія значно посунула владні позиції церкви, яка тоді де-факто в Європі мала більшу повноту влади за політичну владу. Значна частина пастви відійшла під контроль численних сект, якi гарантували порятунок від чуми. Зокрема, єретична секта флаггенантів свято увірувала, що від чуми рятує шмагання себе улюблених батогами, багатотисячні процесії з запахом гниючих ран, і церква дійсно не могла зарадити цим тенденціям. Тож, церковна влада за результатами чуми значно поступилася світській, яка додумалася до карантину та спалення будинків загиблих від чуми. Вперше за багато часу муніципалітети стали реальним осередком прийняття рішень і сконцентрували довіру людей.

Так само і нині, найуспішніші ланки управління в подоланні загроз коронаірусу зможуть сконцентрувати довіру громадян в своїх країнах. І з кризи світ вийде вже зовсім з іншим політичним балансом. Перш за все існує реальний шанс переформатування впливу назад на користь національних держав. Так чи інакше, міжнародні структури не змогли замінити держави у вирішенні кризи, і тому вже невдовзі буде очевидне змагання стратегічних культур по всій Європі.

Змагання стратегічних культур - фактичне конкурування різних підходів у вирішенні кризи. Кожна держава має власний сформований дискурс прийняття рішень, власні академічні та управлінські традиції, схильності до певного типу реагування. Так, Британія і Нідерланди на першому етапі не стали вводити жорсткий карантин, в Італії існує комендантська година, в Південній Кореї зробили ставку на масове тестування і ізоляцію уражених, Росія ж взагалі зробила вилазку спецслужб під виглядом медиків, нібито на допомогу Італії - це усе конкуренція підходів. І те, що різні держави приймають різні рішення, як ніколи свідчить про актуальність національної держави, яка нині є центром уваги, на відміну від досить блідих міжнародних установ. Тому надалі окремі держави і національні еліти, не схильні до перегинів у делегуванні повноважень будь-кому, будуть в однозначному фаворі.

Так само вкотре постала проблема міграції: держави отримали можливість закрити кордони і згодом будуть відкривати їх значно переглядаючи міграційні правила і позиції. Епідемія дала легітимний привід для існування кордонів у глобалізованому світі: вона як ніколи показала актуальність жорсткої міграційної політики і надала політсилам які виступають за ці ідеї додаткові козирі.

У той же час, відбуватиметься занепад маргінальних політсил, які не зможуть виробити адекватну повістку реагування на кризу. Уже зараз в Німеччині значно впав рейтинг Партії Зелених, яка пропонувала значні обмеження заради екології, передачу значних повноважень наднаціональним установам та мультикультуралізм. У цих умовах виростає роль управлінців, а не хіпстерів-пацифістів чи вуличних радикалів від політики. Криза дуже вміло розвіює утопізм, який встиг накопичитися в розвинених суспільствах за останні десятки років. Партії, які виступають з повісткою прозорих кордонів і роздутих соціальних програм для мігрантів, однозначно втратять підтримку через конфлікт з реальністю.

І найголовніший висновок, вже багато разів зроблений, але вкотре підкреслений знову. Френсіс Фукуяма, в кінці 1990-х заявляючи про кінець історії і тихе-мирне домінування ліберально-демократичної моделі в усьому Світі після розвалу СРСР, як ніколи помилявся. Нові кризи лише попереду, і глобальні економічні, терористичні, а тепер і епідеміологічні виклики роблять ситуацію все менш схожою на велике тихе болото.
~
Поділитись