Консерватор
Консерватор

ІНТЕРВ'Ю ЗІ СПІВЗАСНОВНИКОМ ВИДАВНИЦТВА "П'ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ"

За останні кілька років в Україні з'явилося чимало самобутніх видавництв, які пробують запропонувати читачам якісну літературу, а не тони словесних випорожнень на папері, схожому за якістю до туалетного. Одним з таких є "П'яний корабель", який вже потішив нас перекладами Джима Моррісона, Вільяма Блейка, Чарльза Буковскі та інших цікавих персонажів.

Ми поговорили з поетом та за сумісництвом співзасновником видавництва, Міреком Боднарем, про плани та концепцію "П'яного корабля", про футбол, про алкоголь та, звісно, про поезію. Що відбувається з нашою літературою та чи може поет не бути алкоголіком - читайте у цьому інтерв'ю.


«
- Ви заявили про себе як поет завдяки Інтернет-сервісу. Чи цілеспрямовано ви починали з електронного варіанту чи скористалися ним через відсутність доступу до традиційніших засобів поширення літератури?
На той час це був найсимпатичніший і найдоступніший для мене варіант. Я хотів, щоб ті мої перші збірки були саме такими — в кооперації з художниками, багато ілюстровані, кольорові, і все таке. Я розумів, що надрукувати їх не буде змоги, тож та безкоштовна Інтернет-платформа, Issuu, де кожен може викласти свою книжку в онлайн-доступ, була чудовим варіантом виходу у світ. Деякі мої друзі, зокрема Роман Малиновський, який пише оповідання, і Таня Богуславська, яка пише вірші, і досі активно користуються цим майданчиком. В наш час, коли практично зникли паперові літературні журнали, цей варіант здається ще актуальнішим, щоб заявити про себе, аніж десять років тому, коли починав я.
- Як гадаєте, у майбутньому електронний формат витіснить паперові книжки? Яким чином взагалі будуть співіснувати ці формати (електронний та паперовий)?
Не люблю і не вмію гратися у футуролога, але сподіваюся, паперова книжка нікуди не зникне і мирно собі співіснуватиме з електронним форматом. Як казав Умберто Еко, книжка — це універсальний винахід, як колесо. То навіщо нам позбуватися такої універсальної штуки?
- У котромусь інтерв'ю ви зазначили, що будете видавати «всяких алкоголіків та самогубців» - то єдині критерії, за якими ви добираєте собі матеріал для видання?
Скажімо так, якщо людина не алкоголік і не вчинила самогубство, то вона викликає в мене підозру. А якщо людина пише вірші і при цьому не задумується про самогубство, не зловживає алкоголем чи наркотиками (чи і тим, і тим водночас, що найчастіше), то її вірші гівна варті. Писання поезії — це певного роду психічний розлад, і більшість поетів мали б не публічні читання влаштовувати, а бути пацієнтами психіатрів. А щодо критеріїв, то ні, звісно ж, я тоді сказав це радше жартома. Єдиним критерієм видання тексту є його якість. Більшість поетів-алкоголіків (і не алкоголіків теж) пишуть відверту туфту.
- Нещодавно «П'яний корабель» видав останній роман Чарльза Буковскі, що це за текст і де можна замовити чи придбати книжку?
Це не останній роман Буковскі, останній роман Буковскі це «Макулатура», який, сподіваюся, ми теж колись видамо. Книжка, яка нещодавно вийшла у нашому видавництві, «Капітан пішов на обід, корабель захопили матроси», це щоденник останніх років життя Буковскі, який він почав писати за два з половиною роки до своєї смерті і закінчив за рік до неї. Ці записи чудово показують, що Буковскі залишався при здоровому глузді до кінця своїх днів, і не скурвився, і мав усе це людство в сраці. За що, закономірно, людство порозвішувало його по смердючих яскравих ліхтарних стовпах і досі залюбки цілує його в сраку. Замовити книжку можна у нас, придбати можна в книгарнях.
- Якщо не секрет, то поділіться, що у планах видавництва на найближчий рік, може, два?
Найближчого року ми плануємо видати роман-хроніку українського автора. Ми постійно наголошуємо на тому, що видаємо тільки перекладну літературу, а за українську можемо взятися тільки у винятковому випадку. І нарешті цей випадок з нами стався. Автора звати Ростислав Шпук, книжка називатиметься «Модельний ряд. Хроніки». Все решта ми розповімо у процесі представлення автора та книжки у своїх соцмережах, але можу запевнити, що це буде одне з найкращого, що сталося з нашою літературою за останні років двадцять. Також 2020 року ми плануємо видати збірку віршів Чарльза Буковскі «Вірші останньої ночі на Землі», про що ми вже оголосили. Це буде величезна репрезентативна антологія поезії Буковскі, яка матиме обсяг 704 сторінки, міститиме 351 вірш у моєму перекладі і 26 ілюстрацій (до кожного з розділів книжки), які зробила івано-франківська художниця Христина Пищ. Решту планів поки що не можемо озвучити, але ці дві книжки, які я назвав, це далеко не все, що ми плануємо видати найближчого року.
- Ви кажете, що любите «курити, пити, читати і дивитися футбол». Звідси наступні запитання: що ви курите і п'єте, кого читаєте (перечитуєте) і за яку команду вболіваєте (або який чемпіонат дивитеся найчастіше)?
Курю переважно сигарети, починав з червоних прилук, згодом перейшов на сині, відтак на синій кемел, а останні кілька років курю червоне мальборо. Траву перестав регулярно курити п'ять років тому (а перед тим п'ять років курив щодня). П'ю все, що легко п'ється, але зазвичай це пиво, сидр, вино, джин, текіла, бурбон або самогон. Найчастіше люблю перечитувати дві книжки: «Воццек» Іздрика та «Лексикон таємних знань» Прохаська, книжки з такою кількістю пластів, що їх можна спокійно брати на безлюдний острів і не перейматися тим, що більше не буде що читати. Вболіваю за італійський «Мілан», найчастіше дивлюся італійську Серію А, англійську Прем'єр-лігу та Лігу чемпіонів. Дуже радію за «Ліверпуль» і взагалі за англійські клуби, які нарешті перервали гегемонію «Реала», «Барселони», «Атлетіко» і «Севільї».
- Як Ви означуєте власні політичні погляди і чи взагалі цікавитеся політичним життям?
Ну, то як в тих недавніх анекдотах: «Ви справді хочете стрибнути з десятого поверху? А що не так, я просто не цікавлюся фізикою. А навіщо ви насрали в коридорі? Ой, знаєте, я не дуже цікавлюся гігієною. А в який концтабір нас везуть? Я не цікавлюся політикою». Ну і так далі. Розкіш не цікавитися політичним життям можна дозволити собі років до тридцяти. Принаймні в моєму випадку було так. До тридцяти ти мусиш сформуватися як особистість, набратися певного багажу знань та досвіду, відпрацювати певні свої рефлекси та інстинкти, зжитися зі своїми принципами і звичками, обернути це все так, щоб воно тобі та іншим допомагало, а не заважало, і навіть встигнути уже щось зробити, якщо ти працюєш на ниві мистецтва. Цікавитися при цьому всьому ще й політичним життям? Та ну нахуй. Але після тридцяти воно тебе якось само по собі засмоктує. А коли твоя країна ще й вибирає президентом блазня, то як тут не зацікавитися? А щодо політичних поглядів, то мені як лібертіну, очевидно, найближчим є лібертаріанство, але яке це має значення в умовах нашої корумпованої мусорської держави?
- Що нині відбувається з українською літературою? І чи те, що відбувається, вам до вподоби? Чи є автор або твір з сучасної української літератури, за який не соромно?
Я думаю, що з українською літературою все гаразд, ми маємо ту літературу, якої заслуговуємо, і не має значення, чи те, що з нею відбувається, подобається мені чи ні, мені взагалі мало що подобається, але коли вже щось подобається, то я ношуся з ним як дитина. А те, що з українською літературою сталася «Перверзія», те, що з нею стався «Воццек», те, що з нею сталися «Інші дні Анни» та «Непрості», то як за це може бути соромно? І хоч це все література з 90-х, і, може, це вже й не дуже сучасна українська література, але для мене вона звучить сучасніше за значну частину того, що пишеться сьогодні. Соромно мені лиш за більшість сучасної української поезії - це відбірна тупа нудна млява заяложена маячня.
- Назвіть, будь ласка, ваш персональний пантеон літераторів, священних монстрів для вас особисто, так би мовити.
На вершині мого пантеону сидить Бруно Шульц зі своїми «Цинамоновими крамницями». За ним ідуть Богуміл Грабал, Хорхе Луїс Борхес і Данило Кіш. Трохи збоку та окремо від них сидить Чарльз Буковскі за друкарською машинкою і з пляшкою пива в руці. Колись серед цього пантеону був Джек Керуак, але бачу, що з кожним роком він дедалі більше віддаляється від мене, хоч я завжди буду вдячний йому за дорогу і волоцюг дхарми. Дуже багато для мене значить Тарас Прохасько. Спершу це був Тарас-автор-тих-моїх-улюблених-книжок, а тепер це ще й Тарас-з-яким-можна-випити-пива-чи-сидру-в-Гості-і-перекинутися-кількома-словами. Є така доволі близька до істини думка, що ніколи не варто знайомитися з письменниками, книжки яких ви любите. То Тарас це такий приємний виняток з цього правила. Також в цьому пантеоні мусять бути поети, яких я люблю і перекладаю: Рафал Воячек, Джим Моррісон, Марцін Свєтліцький, Френк О'Гара, Ґреґорі Корсо, Ґері Снайдер, Яцек Подсядло, Лоуренс Ферлінґетті, Робінсон Джефферс. І ті, яких люблю, але не перекладаю: Ґеорґ Тракль і Пауль Целан. Мусить бути Гантер С. Томпсон, який вривається на джипі Grand Cherokee на свою Совину ферму до своїх фазанів, і мусить бути Анджей Стасюк, який кидає Варшаву і переїжджає жити у вимерле лемківське село Чарне, що в Низьких Бескидах, де розводить андських лам. І Лотреамон зі своїми піснями Мальдорора, і Моріс Бланшо зі своїм темним Томою, і той смішний Жорж Перек зі своїм життям як інструкцією з експлуатації. І ціла плеяда тих нещасно-щасливих поляків: Марек Гласко, Зиґмунт Гаупт, Мірослав Нагач, Анджей Бобковський. І два автори «тотальної прози»: швайцарець Роберт Вальзер та австрієць Томас Бернгард. І мусить бути хоча б один росіянин, то нехай це буде Сергій Довлатов. А з другого боку мусить бути хоча б один німець, то нехай це буде Ернст Юнґер. І, безперечно, Джером Девід Селінджер, куди ж без нього. Достатньо для пантеону?
- Які з ваших віршів ви б хотіли залишити у пам'яті людей?
То не мені вирішувати, нехай вірші самі себе обирають. Мені все одно.
- Стиль — це відповідь на все?
Безперечно. Це свіжий підхід до нудної чи небезпечної справи. Краще зі стилем робити щось нудне, аніж робити щось небезпечне без нього. Робити щось небезпечне зі стилем — це те, що Буковскі називав мистецтвом.
Мірек Боднар, співзасновник видавництва "П`яний корабель".
Спілкувався Олександр Смаглюк
24/02/2020
~
Поділитись