Консерватор
Консерватор

НЕОЧЕВИДНА ЕКОНОМІКА,
АБО ЧОМУ СТАРІ СЕНСИ НЕ ВМИРАЮТЬ

Національна економіка ніколи не існує у вакуумі. Економіка держави є складною системою взаємодії великої кількості економічних агентів - покупців, виробників, продавців, логістів, консультантів, домогосподарств, дистриб'юторів і т.д.

Всі члени суспільства впливають на економіку, прямо чи опосередковано. Малюк, якого мама щойно забрала з дитсадку, своїм вередуванням змушує купити йому солодощі, втомлений водій-далекобійник придбає на заправці еспресо щоб підбадьоритись, хоча зазвичай надає перевагу чаю, будівельна компанія закуповує цемент не у Полтавській, а у Рівненській області, оскільки звідти його легше вивезти залізницею через наближеність цементного заводу до неї - кожного дня різні дрібні та значні події, які трапляються у житті всіх людей, компаній, об'єднань, державних органів призводять до цілої низки прийнятих на неприйнятих рішень, які впливають на економіку. Загалом, практично будь-яка діяльність людей впливає на економіку. Це те, що класик австрійської школи економіки Фрідріх Хайєк у своїх роботах найменував "розширеним ринковим порядком". Економіку, таким чином, варто сприймати у широкому сенсі - це не просто сфера обігу грошей та товарів, а широка система взаємодії всіх зі всіма. Хайєк підкреслює, що економіка - це не механізм-машина, а радше живий організм, в кожній клітині якого щомиті відбуваються міріади взаємодій, зрозуміти суть та природу яких складно, а якось змоделювати майбутню поведінку взагалі неможливо, оскільки неможливо охопити всю інформацію про всі події в організми та характер їх взаємодії кожної секунди.


Натомість, можливо спробувати зрозуміти ряд мотивів та ціннісних установок людей, які є кінцевими економічними агентами у суспільстві. Звісно, ніхто не може передбачити, коли саме завередують всі малюки в країні та чи піддадуться матері і куплять їм цукерок, проте визначити ряд установок, характерних для значної кількості економічних агентів. До прикладу, в якій мірі радянська колективізація 30-х впливає зараз на рівень народжуваності в країні, в якій степені наявність євреїв у вибраному регіоні ще за часів Російської Імперії чинить вплив на підтримку громадянами ідей вільного ринку та на рівень міжособистісної довіри між ними?

Історичні події та політика держав, які колись були на наших територіях, впливають на культурний спадок, який всі ми зараз маємо. Звісно, йдеться не про фольклорні звичаї, а про деякі поведінкові патерни, які передаються з покоління у покоління, від батьків до дітей і в тій чи тій мірі визначають відносини у суспільстві.

Наприклад, група німецьких та англійських вчених провели дослідження, яке вказує, що ті території, які належали до Імперії Габсбургів (спершу Австрійської, потім Австро-Угорської Імперії), мають вищий рівень довіри до місцевих органів влади, судів та поліції, менше схильні до корупції та загалом краще оцінюють рівень професійної діяльності місцевими органами влади. Це пов'язано з тим, що не дивлячись на порівняно невисокий розвиток демократичний інститутів в імперії Габсбургів, австрійцям вдалось створити надійну, ефективну та чесну бюрократію, якій довіряли широкі верстви підданих імперії.

Провівши економетричний аналіз, науковці стверджують, що загалом сам факт знаходження респондента на території, яка колись належала імперії Габсбургів, підвищує довіру до судів на 3,3% і знижує недовіру на 4,6%, і, що більш важливо, зменшує частоту дачі хабарів на 5,9% судам і 7,3% дорожній поліції. Особливо цікаво, що фактор належності до пост-габсбурзького простору впливає на факти корупції та довіри більше, ніж такі чинники, як стать респондента, його вік, заможність, належність до національної меншини і поступається лише деяким видам освіти респондента та його віросповідання.

Вчені провели додаткові тести, такі як тест на рівень участі в громадян в громадських організаціях та міжособистісна довіра (а не довіра до державних інституцій), і виявили, що належність респондента до пост-габсбургського простору ніяким чином не впливає на ці показники.

Отже, підвищення рівня довіри на зменшення рівня корумпованості - єдині очевидні чинники людського капіталу, на які впливає належність респондента до територій, де колись була імперія.

Також, дослідники провели тест на спосіб передачі цього типу людського капіталу. Першою теорією методу передачі якостей вищої довіри до органів влади дослідники визначили передачу цінностей від батьків до дітей, проте було показано, що ця версія передачі хибна - виявилось, що ці ознаки передаються за допомогою багаторазових повторюваних операцій всередині державних інституцій, а також досвіду громадян взаємодії з державними органами.

Простіше кажучи, імперія Габсбургів змогла створити настільки сильну корпоративну культуру у своїх державних органах, що вона в якійсь мірі пережила багато століть та змін влад, режимів та країн і досі продовжує позитивно впливати на сприйняття діяльності державних інституцій населенням. У контексті України це має цікаве прикладне значення, оскільки такі регіони нашої держави, як Галичина, Буковина та Закарпаття були в складі Австро-Угорської Імперії, а отже у представників цих земель мають також спостерігатись вищевказані знаходження.


Інші німецькі дослідники вирішили перевірити аргументи Вебера щодо того, що ділова етика, яка була закладена в протестантській моралі, дозволила швидше адаптувати капіталістичні принципи і відповідно призвела до кращого розвитку протестантських регіонів Німеччини у порівнянні з католицькими. регіонами. Вчені ж на прикладі королівства Прусії, опираючись на дуже точний перепис населення в 1871 та 1886 років (дотошні прусаки записували велику кількість даних на рівні дистриктів та окремих поселень), вчені показали, що Вебер виявився правим у кінцевому висновку - протестантські регіони дійсно виявились багатшими саме завдяки специфічним моральним настановам своєї віри, проте помилився у пояснені методу, чому саме протестантські регіони багатші.

Лютеранські регіони мали вищий рівень писемності та середній час навчання дітей в школах, а також більшу кількість шкіл та вищий відсоток дітей, які їх відвідували. Саме той факт, що населення лютеранських регіонів почало масово ставати грамотним швидше, ніж населення католицьких регіонів католицькі, пояснює швидше адаптування капіталізму у таких регіонах - підраховано, що протестантські регіони у 19 ст. мали на 3,5% більшу частку неаграрного виробництва (тобто промисловості та сфери послуг) і майже на 6,3% вищі рівні дохідності бюджетів.

Тобто, краща успішність протестантських регіонів була зумовлена не специфічними особливостями протестантської етики, а саме пропагуванням Лютером необхідності освіти для дітей з тією метою, щоб вони могли самостійно читати і обдумувати Святе Писання, про що Лютер писав у своїх памфлетах. Лютер напряму закликав німецьких князів створювати школи, а якщо князі не були в змозі - створювати їх місцевим громадам самостійно. Дуже цікаво, що в тих католицьких регіонах, де з якихось позаконфесійних причин була велика кількість шкіл і дітей, що відвідували школу, дослідниками помічається майже той самий рівень економічного розвитку, що й в протестантських регіонах, проте таких католицьких регіонів було дуже небагато.

Були навіть спроби за допомогою економетрики та статистичного аналізу виміряти частку душі німців, визначивши граничну корисність для посередніх католиків та протестантів (синім позначено католиків, червоним - протестантів, горизонтальна шкала - кількість років шкільної освіти):

Вважається, що пряма необхідність саме масової освіти, при чому в тому числі на селі, яка була вимогою протестантів, стимулювала князів та місцеві громади масово створювати секулярні, незалежні від католицької церкви школи, таким чином започаткувавши масову шкільну освіту.

Іншим прикладом спадку історії вже 160-ти річної давності є приклад так званої смуги осілості - лінії, яка існувала в Російській Імперії та визначала межу, східніше якої не можна було селитись євреям.

Порівнюючи райони та міста, нині дуже схожі та географічно близькі одні до одних, і в яких є єдиний виняток - одні були західніше смуги осілості в часи імперії і там селились євреї, інші - східніше і там євреїв майже не було. Дослідники знаходять і доводять пряму залежність між колишньою наявністю євреїв на територіях з нинішньою підтримкою всім населенням регіону ринкової економіки, підтримки демократії та міжособистісної довіри між людьми.

Визначено, що респонденти тих територій, в яких в кінці ХІХ століття масово жили євреї, мають менший рівень підтримки ринкової економіки та демократії, і вищий рівень міжособистісної довіри. Вчені пов'язують це з тим, що вікова недовіра до євреїв з боку неєврейського населення, яке було абсолютною більшістю, в умовах значного представлення євреїв у підприємництві та фінансовій сфері викликало загальну недовіру до ринкових відносин загалом, а також до демократії, проте консолідувало неєврейське населення між собою та призвело до більшого рівня довіри і понині. Також, у регіонах, які були східніше межі осілості, виявлено менший рівень самозайнятих людей (дрібних та середніх підприємців). Таким чином старий імперський закон про лінію осілості досі впливає на рівень довіри, політичні та економічні погляди і рівень підприємницької залученості у сучасного населення у Литві, Україні, Латвії та Росії і понині.

Цікавим є вплив деяких доволі механістичних чинників на формування культурних особливостей та точок зору населення на певні запитання щодо суспільства та держави. Розглянемо приклад України, дослідження по якій провели спільно Європейський Банк Реконструкції та Розвитку і Тілбурзький університет. Маємо дві залежні змінні, а саме рівень підтримки населенням України демократії як найкращої форми державного устрою і вільної ринкової економіки як найкращої форми організації економіки і їх зміна в Україні в результаті фінансово-економічної кризи 2008 року. Перед кризою на західній Україні відзначався більший відсоток підтримки населення як демократії, так і ринку ніж на східній, ця ж ситуація збереглась і після кризи із значним зменшенням рівня підтримки обох показників в обох частинах України, проте все ж західна Україна сильніше постраждала від кризи, ніж східна, в першу чергу тому, що "джерелом" цієї кризи для населення була закредитованість або наявність депозитів, в першу чергу, в іноземних (західних) банках, і значно більша кількість населення мала фінансові відносини із цими банками саме на західній Україні.


Що приголомшує, так це те, що географічних територіях, на яких відділень західних банків було більше, виявився й більший рівень закредитованості населення, і відчутніший удар кризи. А оскільки в Україні масова приватизація банківських відділень і масовий вхід західних банків, купівля ними старих банківських будівель українських державних банків відбулась прямо перед кризою - у 2005-2007 роках, то західні банки просто використовували стару систему відділень, побудовану ще за радянських часів. І оскільки такі банки в першу чергу заходили в західні регіони країни, проста географічна наближеність саме цих банків означала вищий рівень закредитованості населення і, як наслідок, сильніший негативний вплив кризи на погляди в 2008 році та після нього. Виходить, що розміщення банківських відділень, побудованих переважно ще за радянських часів, опосередковано, але доволі чітко вплинуло на те, хто як сприймає демократію та вільний ринок в Україні.

Що можна сказати у підсумку? Лише те, що історія жива. Вона живе у кожному з нас, ми часто і близько не усвідомлюємо важливість історичних подій і те, як вони впливають на нас і на частинки нашої живою теперішньої культури та поведінки. Часто це значні інституційні особливості давно зниклих держав, таких як якісна бюрократія імперії Габсбургів, іноді - від звичайних постанов, "хотілки" російських імператорів, як у випадку з межею осілості, не рідко - від планового апарату Радянського Союзу, який вирішував, де і скільки побудувати відділень банків. Скільки ще не вивчених зв'язків та неочевидностей, прихованих наслідків та механізмів передачі історичного спадку у формі щоденної активності та відношення до життя, супільтсва та окремих явищ невідомо, і саме це стимулює інтерес до вивчення теми впливу інститутів та людський капітал та культуру.
~
Поділитись