Conservator Journal
Консерватор

МИ НЕ БАЧИМО ВАШОГО ФЕМІНІЗМУ

Серйозний лист до ліберального журналу
Шановна редакціє журналу «Люк». Ми вже зізналися одне-одному у коханні й ненависті, але давайте все ж поговоримо предметніше. 8 березня минуло і тема для розмови напрошується сама-собою. Ми журнал з позицією. Ви – журнал з позицією.

Свою позицію ви нещодавно висловили. Давайте тепер ми спробуємо висловити свою і поставити ті питання, які ми вважаємо за необхідне обговорити. У минулому листі ви, здається, згадували Люсьєна Ребате і «шили» йому нацизм. Ми не станемо виправдовувати Ребате, ми згадаємо лише те, що якби в той час з ним відмовилися комунікувати його ідейні противники з «Cahiers du cinéma», то навряд чи ми мали б сьогодні можливість переглядати чудові кінокартини Годара, Трюфо і Маля. Дискусія між культурними осередками з різними ідеологіями нерідко дає вражаючі плоди. Якщо ж ви так хвилюєтеся, що хтось вас поб'є, то запевняємо – хвилюватися марно, адже а) докази ультраправого насильства це твердження типу «ліберал сказав - ліберал промоніторив - ліберал опублікував» (як ви бачите у цьому ланцюжку немає ультраправих), б) редакція журналу «Консерватор», яка і пише вам цей лист, схилившись за ноутбуком і потягуючи пивце, навряд чи матиме змогу надіслати разом з ним вам кілька порцій стусанів.

Тож давайте поговоримо про ваш текст.
Чому критика в Інтернеті погана?
Ви сходу пропонуєте всім тим, хто не вірить у дискримінацію жінок, почитати пост у Фейсбуці. У пості чоловік стверджує, що грав у онлайн-гру представляючись жінкою, і що це створило йому певні проблеми – його принижували, стібали і взагалі – несерйозно ставилися.

Давайте не будемо нарікати на те, що це просто думка якогось чоловіка, за якою нічого не стоїть окрім як довіри до авторитету. Але насправді, проблема в тому, що все перелічене ним може вважатися дискримінацією, а може і не вважатися. Спробуємо пояснити: у широкому сенсі дискримінація – це надання переваг чомусь перед чимось. Наприклад, якщо ви обираєте шатенок, а не брюнеток за принципом інтимних вподобань, гуманітаріїв, а не технарів за принципом цікавості спілкування і т.д., то ви дискримінуєте – технарів і брюнеток. Проте така дискримінація не заборонена законом позаяк вважається, що права, яких позбавляють в результаті дискримінації не є базовими правами, які ми хочемо надавати членам нашого суспільства. Відтак не кожна дискримінація вважається поганою.

Але є погана, заборонена дискримінація. Це - виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав, що зазначені у Конституції. У нашому законодавстві її заборонили через те, що ми прийняли Декларацію прав людини: «Всі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації». І, шановна редакціє журналу «Люк», ми з вами чудово розуміємо, що захист від образ і неповаги в Інтернеті не входить до переліку прав, визначених Декларацією.

Відтак для початку вам треба пояснити, чому саме подібне ставлення є поганим для суспільства, чому право не бути названим поганим словом на основі статевого критерію – базовим, а його реалізація не заважатиме реалізації інших прав (зокрема, права на свободу слова). Більше того, необхідно пояснити, чому обмеження подібних висловлювань в Інтернеті не принесе більше проблем.
Боротьба з домашнім насильством не робить з вас феміністок
У наступному розділі ми знаходимо розумним погодитися, що домашнє насильство – це злочин. Свого часу ми мали можливість прочитати класичний трактат Чезаре Беккаріа, в якому він ще у 1764 році запропонував підходи до боротьби зі злочинністю та таким чином став засновником кримінології. Згідно з підходом Беккаріа злочинам протидіє неминучість настання покарань. І ми вважаємо, що покарання за домашнє насильство має бути неминучим. Це працює десь так – ви звертаєтеся до поліції, поліція надає матеріали до суду, суд виносить вирок. Але на жаль, навряд чи шановна редакція вважає феміністками всіх силовиків і суддів. Але можливо феміністки – це ті, хто допомагає жінкам знайти адвокатів і вимагає реформувати Поліцію і судову систему? Але ні, далеко не всі, хто допомагає жінкам знайти адвокатів і вимагає реформ є феміністками.

І абзац вище виводить на передній план проблемність твердження «фемінізм — рух за рівність прав жінок всього світу, який виступає проти громадської дискримінації жінок за статевою ознакою». Позаяк ми не зовсім розуміємо суть терміну «громадська дискримінація», то будемо вважати, що феміністки – це «рух за рівність прав жінок всього світу, який виступає проти дискримінації жінок за статевою ознакою». Відтак, українські феміністки – це всі громадяни України, які підтримують існування українського законодавства, яке якраз і забороняє дискримінацію жінок за статевою ознакою. Або всі громадяни, які виступають за реформу силової і судової вертикалі, які, в свою чергу, погано забезпечують покарання за злочин, вказаний в законодавстві? Але, помилуйте, якщо в нас 90% населення держави складається з феміністок, то проти кого, власне, боряться... феміністки?

Тож ми хотіли б уточнення терміну феміністка до такого набору ознак, що був би властивим всім представницям цієї течії. Адже захищати права жінок можуть не тільки феміністки, тож самого визначення: феміністки – це ті, хто проти обмеження прав жінок, недостатньо, аби пояснити суть фемінізму.
Дискримінація була ок
Тож, здається, що феміністки, це не тільки, або не про це. Продовжуємо читати ваш матеріал. Зокрема ви пишете, що «Діти, кухня, церква» (від нім. Kinder, Küche, Kirche або «три Ка»)... принизливо описує соціальну роль жінки та натякає на ставлення до неї як до обслуговуючого персоналу». Почнемо з того, що вираз описує ідеальну жінку, на думку тогочасного суспільства – матір-вірянку, що добре може впоратися з домашніми справами. Ми, як і ви, здається, не маємо нічого проти релігійних матерів, які добре варять борщі, чи не так? Вираз пропонує певний зручний для тогочасного суспільства набір ролей, які для тогочасного суспільство є бажаними до виконання з боку жінок, і нічого принизливого у ньому немає.

Ці задачі зумовлені потребами суспільства. На нашу думку, в той час цей підхід був вельми розумний, бо жінка мала значну частину часу віддавати материнству банально з тої причини, що через високу смертність необхідна була значно вища народжуваність для простого відтворення популяції. Також, на нашу думку, в умовах наростання інформаційної свідомості і поширення грамотності, релігійні інституції залишалася важливим засобом поширення суспільно-корисної інформації і встановлення у суспільстві певних нормативів (сьогодні цю роль відіграють ЗМІ, що означено у величезному обсязі підручників з Теорії журналістики).

Окрім цього, вихід жінок за межі хатніх обов'язків був вельми нелогічним, адже а) хатніх обов'язків було дещо більше аніж сьогодні (уявіть собі життя без опалення, пилососів, кухонних приладів і т.д.), а комусь ці обов'язки треба було виконувати, б) специфіка тодішньої праці, зокрема пролетарської і селянської, вимагала величезної витривалості і фізичної сили, а розвинути ці властивості за умов мінімального навантаження легше саме в чоловічому тілі в силу біологічних причин, аніж в тілі жінки, тим більше тогочасної жінки, яка пережила зо десять непростих пологів. І саме тому розділення обов'язків на чоловічі і жіночі було викликом того часу, в) постійне материнство і вища смертність забезпечувало неможливість для жінки отримати пристойнішу за чоловічу освіту, яка б дала можливість їй працювати на високих посадах. При цьому жінки з вищого класу мали дещо більше можливостей, адже на них з розвитком цивілізації все менше і менше діяли згадані вище чинники.

Пізніше соціоекономічна ситуація змінилася, а разом з нею збільшилися і можливості жінок. Вихід на ринок праці нових емансипованих робочих рук був вигідний бізнесу, адже робив менш цінним кожного окремого робітника. «Працюй за меншу зарплатню – або ми замінимо тебе твоєю дружиною» - стверджував капіталіст. В цьому немає чогось принципово страшного – це просто виклик тодішньої ситуації.

Тобто, на нашу думку, в певні періоди, обмеження тих чи інших груп можуть бути корисними і необхідними для суспільства загалом, і тих груп, які обмежуються, теж. Умовним жінкам того часу було вигідно, аби суспільство існувало принаймні з тої причини, що руйнація суспільства, наприклад у результаті спаду народжуваності чи зниження ефективності економіки, могла привести до наслідків більш трагічних для самих жінок, ніж дискримінативні практики. І це необхідно пам'ятати.
Два сумнівні припущення
А далі починаються припущення, які б ми хотіли дещо прояснити..

«Чоловікам невигідно платити жінкам великі зарплати і проводити виплати під час декретної відпустки» - пише автор. Але це однаково невигідно всім бізнесменам, що бояться конкуренції, і жінкам, і чоловікам, проте водночас вигідне і тим, і іншим – в залежності від того, що брати за критерій вигоди. Наприклад, це вигідно усім, адже довгий декрет дозволяє потенційно дещо збільшити народжуваність, що може сприйматися усіма групами як користь.

«Дати жінкам можливість закінчувати вищі навчальні заклади нарівні з чоловіками — значить впустити їх у світ бізнесу, влади і політики» - пише автор, недвозначно натякаючи, що чоловіки бояться конкуренції. Але водночас це дозволяє представникам бізнесу отримати більший обсяг робочої сили, представникам влади – новий електорат, і про ці вигоди він чомусь не згадує.
Домовлятися можна
Проте якщо два попередні твердження просто однобоко висвітлюють ситуацію, то наступне приховує складніше протиріччя. «І навіть якщо жінка робить кар'єру, найчастіше чоловік не прагне розділити з нею сімейні і домашні обов'язки» - це теж суперечливе твердження. Справа в тому, що якщо відсутність цього прагнення пов'язане, наприклад, з тим, що чоловіки витрачають більше годин на працю, ніж жінки і отримують вищий дохід, то розумніше було б говорити про те, що той з партнерів, що отримує вищий дохід прагне звільнити себе від частини домашніх обов'язків. Якщо ж ця ситуація пов'язана саме з наявністю стереотипів, і чоловіки намагаються навантажити жінок хатньою роботою саме через них, то ми б хотіли, аби це було б предметно доведено, бо це не зовсім очевидно особисто для нас. Наявність у суспільстві стереотипів не означає їх реалізацію у 100% реальних випадків, або те, що у 100% випадків ці стереотипні ролі не будуть найбільш прагматичним способом розділити обов'язки.

Також треба додати, що погляди самих жінок на світ вельми патріархальні, про що свідчить наступне опитування. Чи є вибір жінок, які обрали сім'ю неправильним? Аж ніяк, адже, на нашу думку, хатня робота на себе і близьких нічим не гірша, або й навіть краща сама по собі за роботу на чужу людину в офісі.
Тож питання розподілу ролей у подружжі не є проблемним аж поки воно загалом влаштовує чоловіка і жінку. У випадку ж якщо воно критично не влаштовує когось з них, то подружжя завжди може розійтися. Питання в тому, що домовленості між людьми не завжди побудовані на раціональній основі і погоджувати на нераціональну домовленість є правом кожного учасника домовленості. Більше того, домовленість яка веде до нерівномірного розподілу задач між двома учасниками може бути вигідною для обох сторін. Адже сторона, що приймає на себе більші зобов'язання матиме і більший вплив на ситуацію в цілому, адже її навички визначатимуть якість існування обох учасників домовленості. Тож просимо пояснити, чому вищенаведені твердження невірні, і такий розподіл ролей є проблемним.
Стереотипи і рольові моделі
Далі автор статті довго розказує про те, що жінки (неочікувано!) можуть бути винахідницями, політиками і ученими, а також водити машину! Ми ледь не похлинулися пивом, і нервово почали шепотіти: «Так може ще скажете, що на марші феміністок ходять не тільки лесбійки, але й ЗВИЧАЙНІ ЖІНКИ?!».

Але зупинимо наш галас і спробуємо пояснити вам проблемність такого підходу. У тексті заявлено, що жінки здатні чогось досягати у сферах, в яких історично було більше чоловіків. Але проблема полягає в тому, що це і так всім відомо. По-перше, консервативний підхід принаймні нашої редакції ґрунтується далеко не на стереотипах, по-друге, самі стереотипи можуть бути корисними для підтримання певного порядку речей і не завжди є проблемними, по-третє, стереотипи засвідчують базові уявлення суспільства про суспільні тенденції, тож твердження формату «Жінка зробила щось, що, як вважається роблять чоловіки» не руйнує стереотипи, адже не засвідчує тенденційних процесів. І тому, така от «руйнація стереотипів», на нашу думку нічого не змінює зокрема й для нас, редакції «Консерватора».

Ми не будемо коментувати той факт, що мем, на думку автора статті, може «дискримінувати», адже це абсолютний нонсенс з боку права і взагалі здорового глузду. Справа в тому, що мем не обмежує існуючі права за певною ознакою. Можливо автор хотіла сказати, що сексистькі меми сприяють дискримінації, але про це – пізніше.

Відзначимо також, по дорозі до фіналу, що з Днем захисника України вітають переважно чоловіків лише тому, що не завжди очевидно, що ймовірність того, що жінка, яка стоїть перед тобою є діючим військовим або підлягає мобілізації нижча, аніж ймовірність того, що цим критеріям буде відповідати обраний випадково чоловік. Тенденційно, більшість захисників України – чоловіки, саме тому стереотипний патерн «вітаємо з цим святом чоловіків» закріплює цю тенденцію і водночас вказує бажаний для суспільства стан, у якому жінки не мусять приймати участь у бойових діях. Чи знецінює це значний вклад жінок у військові дії? Ми не впевнені, адже хоча жінки отримують менше уваги як захисниці, проте, на нашу думку самі захисниці України, уже як жінки, що пережили, суперечливий до стереотипів щодо жінок досвід, отримають більше співчуття і поваги у якості компенсаторного механізму в кожному конкретному випадку.

Також варто відзначити, що автор пропонує жалітися на рекламу, яка використовує секс для продажу товарів. Сутність цього підходу полягає в тому, що сексуальність має привертати увагу і формувати у аудиторії попередньо піднесений стан, який збільшує ймовірність того, що реклама спрацює. Ми не коментуватимемо, чи працює це, адже не є професійними маркетологами. Етична сторона цього питання, на думку автора, полягає в тому, що посилює «імідж» жінки як сексуального об'єкта для чоловічого задоволення, а тому є сексуальною об'єктивацією». Проте питання полягає в тому, що якщо ви хочете переспати з жінкою, якщо вона вас збуджує, то це у будь-якому разі є прикладом «об'єктивації», адже той факт, що ви хочете з нею переспати і означає, що ви б хотіли використати її для задоволення власної сексуальної потреби. І це вірно навіть у випадку, якщо ви 300 разів спитаєте, чи хоче вона сама того ж.

Тож ми просимо вас не просто голослівно стверджувати, що стереотипи є поганими самі по собі, а все ж спробувати пояснити, чому ті чи інші рольові моделі є проблемними. Водночас ми б хотіли отримати предметні пояснення, в чому проблема ставлення до будь-кого як до інструменту задоволення власних потреб. Адже в загальному сенсі, приблизно ту саму роль грає будь-хто, за допомогою кого ви задовольняєте власні потреби, наприклад – будівельники, яким ви заплатили за задоволення потреби в гарному будинку, або колега, яким ви маніпулюєте, аби він збігав вам за кавою, бо ви лінитеся. Якщо ж ставитися до сексу як до звичайної потреби людини, яку треба задовольняти як голод чи спрагу, це ненормально, то вітаю вас у таборі консерваторів, ми теж не вітаємо наслідки сексуальної революції.
Не чіпайте чужі досягнення
Надалі слідує не менш сумнівне твердження, що «Можливості жінок навчатися в університеті, народжувати чи не народжувати дитину, голосувати на виборах, влаштовуватись на роботу тощо — виборювалися протягом десятиліть. І завдячувати такому прогресу слід саме фемінізму». По- перше, не протягом десятиліть. Десь цей процес, як у СРСР відбувся доволі швидко. Десь – ні. Зведення ж усіх чинників, що повпливали на цей процес до фемінізму є вельми сумнівною авантюрою. Справа в тому, що в залежності від кожного конкретного випадку, діяльність феміністок впливала більше чи менше.

Наприклад, наявність у програмі більшовиків і марксистській риториці ідей про звільнення жінок, ймовірно повпливало на стан жінки в СРСР не менше, аніж вся діяльність «Товариства руських женщин» разом узята. Нам здається, що небажання враховувати інші чинники і групи, які з тих чи інших причин включали до своєї повістки емансипаційні проблеми, є вельми сумнівним. Так чи інакше, принаймні теоретично, безліч груп були зацікавлені у звільненні жінок (наприклад, марксисти і капіталісти, у деяких випадках – навіть фашисти, до лав яких вступали, зокрема суфражистки). І ці групи теж тисли на владну верхівку, яка приймала рішення щодо обсягу прав. Саме тому, наприклад, українським феміністкам, які мріють подякувати за своє виборче право, ми радимо також сказати кілька слів Родзянко і Чхеїдзе, а також Леніну, і багатьом іншим особам, вклад яких намагаються нівелювати.

Тож ми б хотіли попросити не привласнювати собі всі досягнення, що стосувалися прав жінок, або принаймні пояснити, на основі чого ми маємо бути вдячні за права феміністкам, і не маємо бути вдячні Леніну.
У жінок є проблеми
Відтак, що ми дізналися з тексту і що плануємо дізнатися з ваших відповідей? Передусім, у жінок є проблеми. З деякими з них ми навіть готові боротися. Чи означає це, що редакційна група «Консерватору» – феміністки? Якщо все питання в якомусь конкретному списку проблем, які вважають проблемами саме феміністки – то озвучте весь список, будь ласка. Проте згідно з тим, що серед феміністок існують різні течії, що по різному описують коло проблем, які стоять перед жінками, питання мабуть не в конкретному списку.

Відповідно, феміністок і не-феміністок розділяють якісь інші речі. Їх автор теж намагається згадати – «Під час третьої хвилі фемінізму популярними стають транснаціональні форми протесту як виклик культурі зґвалтування та явищу «звинувачення жертви». Тут автор дає нам певний натяк на те, що саме відділяє феміністок від не-феміністок. І ми спробуємо зараз пояснити це вам.

Судячи з усього, сьогодні феміністка – це людина, що вважає, що причиною більшості жіночих проблем, пов'язаних з дискримінацією за ознакою статі, є певний набір суспільних уявлень, а жінки і чоловіки мають бути рівні не просто в теорії, але по факту (прям щоб 50/50). Як на нашу думку, саме це зближує феміністок з ЛГБТ-активістами і «борцями за права расових чи релігійних груп», які теж постійно апелюють до гомофобної і расистської культури, яка їх пригноблює і вимагають рівності на рівні однакового ставлення чи представленості в різних суспільних інституціях. Тоді нам необхідно звернутися до спадщини Пегі Макінтош і Кімберлі Креншоу, з їх транссекційним підходом. Чи не треба? Шановна редакція «Люку», поясніть будь-ласка.

Тим більше, що доводити твердження необхідно тому, хто його постулює, тобто не ми маємо вигадати фемінізм, а ви маєте нам сказати, що воно таке. І тут, у нас, як у редакції, виникає безліч питань саме до наших опонентів. І виникають вони саме тому, що не існує великої і серйозної складної програми фемінізму.
Тож кілька основних питань, після яких можлива предметна дискусія:
1
Поясніть, яким є ідеал саме фемінізму, який би розділяли усі феміністки, або принаймні феміністичний мейнстрім в Україні?
2
Чому цей ідеал є вірним?
3
Які шляхи досягнення цього ідеалу феміністки вважають припустимими?
4
Чому саме ті проблеми, про які говорять феміністки (умовна об'єктивація чи стереотипи) найбільше заважають досягненню феміністичного ідеалу?
5
Які речі, на думку феміністок, необхідно робити і в якому порядку, аби досягнути цього ідеалу?
Підсумовуючи і допиваючи своє пиво, редакція «Консерватора» вимушена констатувати, що діалог затруднений відсутністю серйозного предмету для діалогу. Ми сподіваємося, що редакція «Люку», яка кликала своїх читачів на Марш рівності у 2021 році, знає, що серед тих, хто виходив на нього, існує подібна невизначеність у феміністичній повістці - окресленні проблем, розумінні їх причин і шляхах їх вирішення. На нашу думку, таке неприховане нехтування ідеологічним аспектом є способом маніпуляції над суспільством, коли замість того, аби вирішувати проблеми, грантові рухи намагаються подорожче продати своїй аудиторії бренд у гарній упаковці.

Без розуміння вищезазначених питань фемінізм є лише означенням певної субкультури, що малює гарні плакатики, жаліється на чоловіків і одягає незвичний одяг. І будь-хто, хто очолить цю субкультуру та поставить її на службу власній ідеологічній системі, отримає відносно стабільний людський ресурс на власні ініціативи.

Шановна редакція «Люку», ми дуже сподіваємося почути від вас відповіді на ці питання і почати реальну розмову про реальний фемінізм. Це потрібно і нам, як людям, що намагаються зрозуміти певну неконсервативну тенденцію, і вам, як ресурсу, що кличе людей поєднуватися до цих ініціатив. Тим більше, на нашу думку, вам варто пояснити цим людям куди, власне, ви їх кличете.

Для цього мало описати кілька негативних особистих прикладів і сказати – у жінок є проблеми. Адже вирішувати проблеми жінок можуть всі підряд. Ще більше людей можуть використовувати вирішення прав жінок для піару власних політичних проектів.

Необхідно чітко пояснити, що треба зробити, як це треба зробити, і навіщо це треба зробити. Все інше ми відносимо до сфери примітивного утопізму.
P.S. Насамкінець ми б хотіли поділитися своїм уявленням щодо природи сучасних феміністок. Ми давно помітили, що на умовних гей-прайдах і феміністичних маршах ми бачимо одних і тих же людей. Це, а також ознайомлення з інтерсекційним підходом, привело нас до певного інтуїтивного розуміння, що наших ідеологічних опонентів об'єднує певна єдина платформа.

Всі ці люди вважають, що хоча можливості (права) у всіх людей в Україні рівні, але фактично не всі здатні, не всі бажають, або не всі однаково легко можуть реалізувати ці можливості. На думку прибічників цієї платформи необхідно зробити так, аби всі люди були рівні не за правами, а за доступом до можливостей. Розуміючи небезпеки марксизму, більшість цих людей загалом підтримує ліберальні цінності, що передбачають рівність можливостей і капіталістичну економіку.

Проте через біологічні, особисті чи культурні відмінності деякі люди не здатні досягти того ж, що інші люди. Відтак вони бажають руками держави компенсувати ці відмінності тим, хто їх не має. Так ЛГБТ-люди, які мають можливість, але через психологічні і особисті відмінності не здатні реалізувати наявне право на повноцінну сім'ю, на думку цих людей, мають отримати додаткове право - право на партнерство. У свою чергу ті жінки, які через культурні, особисті і біологічні особливості не здатні реалізувати право на працю в повній мірі, на думку наших опонентів мають отримати певні квоти. Це бажання зробити людей рівними по-факту, а не за можливостями і робить наших опонентів лівими.

Тому ми називаємо їх ліволібералами. Тож, на нашу думку релевантніше було б говорити про лівий лібералізм, як дещо ширшу платформу, яка б об'єднувала і феміністок, і борців за права расових та етнічних меншин, і умовних ЛГБТ-активістів.
22/03/2021
~
Поділитись