Консерватор
Консерватор

РОЗМОВА З ЛІДЕРОМ "ФРАЙКОРУ"

Нинішня весна у Харкові видалася дуже спекотною. У такі дні краще сховатися на літній площадці котрогось із пабів, щоб посьорбати лимонаду чи сидру і поспілкуватися з цікавою людиною. На Римарській є місце, де органічно співіснують прохолодні напої та непересічні особистості. У пабі "Стіна". Це місце вже стало історичним, як і сама вулиця. Її назва записана до новітньої української історії переможними датами 14 та 15 березня 2014-го року. Саме там ми розмовляли з одним із тих людей, хто творив історію у 2014-му та продовжує цю справу нині, - лідером "Фрайкору" Георгієм Тарасенком.

«
- Назва вашої організації викликає історичну аналогію із німецькими напіввійськовими добровольчими формуваннями початку ХХ століття. Чи є якийсь прямий зв'язок не тільки між назвами, а й між організаційними структурами та цілями з цими німецькими аналогами?
Ми обирали назву досить довго. Наша організація від початку організовувалася у форматі добровольчого підрозділу, а не громадської організації. Також ми вважаємо, що Україна є повноправною частиною європейського культурного простору. Крім того у західній пресі у 14-15-х роках наше з'єднання називалося "фрайкором". Тому було вирішено обрати саме таку назву.
- Тепер власне щодо вашої організації. Якщо можна, то коротко про структуру, якщо вона є, яка вона: стала чи плаваюча? Якщо є можливість, то скажи скільки членів і взагалі, як воно все у вас відбувається?
Структуру організації складають саме добровольчий підрозділ "Фрайкор" та військово-патріотична організація. Військовий підрозділ тренується та проходить ротацію на фронті постійно, на різних ділянках, у різному форматі. Громадська організація у більшій мірі знаходиться у Харкові, в Івано-Франківську та ще у ряді інших міст та займається патріотичним вихованням молоді, військовою підготовкою, приймає участь у політичному та громадському житті цих міст. По структурі, у самій організації в нас є громадсько-політичний напрямок, є військово-силовий, який по більшій мірі займається питаннями військовими, акціями прямої дії та якихось-там протистоянь.
- Ходять чутки, що до "Фрайкору" важко вступити, що у вас дуже жорсткий відбір та треба пройти певну процедуру та вона відрізняється від інших націоналістичних організацій.
Ми створювали організацію орденського типу. Так, дійсно у нас є відбір і людей, які є членами "Фрайкору", які мають чорний шеврон є досить небагато. Це люди, які довгий час зразково приймали участь у русі, пройшли фізичні, інтелектуальні і моральні тести та виконали багато завдань. Тільки такі люди мають право називатися членами "Фрайкору", таких людей менше двох десятків. В нас є велика кількість прихильників, кандидатів на вступ, які хочуть стати членами "Фрайкору", але як я вже казав, членами організації є тільки ті, хто пройшов безліч випробувань та мають чорний шеврон.
Amnesty International на КиївПрайд
- Давайте уявимо собі молодого недосвідченого патріота, котрий обирає між різними організаціями та має бажання вступити у котрусь із них. Чому він має обрати саме "Фрайкор"? І чи прагнете ви взагалі, щоб до вас тягнулися люди?
Так, звичайно, як і будь-яка організація ми до цього прагнемо. А з приводу людей… В Україні існує така проблема, що є доволі великі партійні націоналістичні об'єднання, які завоювали певну репутацію, мають значиме місце в українській політиці, й до них йде велика кількість молодих активістів. Ще з 15-16-го років ми спостерігаємо великий відтік з цих організацій, тому що у них розчаровуються. У багатьох цих організаціях на місцях не займаються особовим складом практично ніяк. От, грубо кажучи, якщо відповідаючи на запитання: "Що отримує активіст чи просто людина, котра приходить до нас і чого вона не отримує в організаціях великих?". По-перше, вона отримує великий дружній колектив, який допомагає їй у питаннях життєдіяльності, отримує освіту, при чому як державну так і ідеологічну, підготовку фізичну та військову, має сильне плече і допомогу практично у всіх питаннях життя, з роботою, наприклад, навчанням. Організація стає її другою сім'єю і займає більшу частину її часу. Багато хлопців змінюють свої компанії і коло друзів - це стає коло організації. В багатьох великих партійних організаціях, націоналістичиного чи патріотичного толку, таких речей не відбувається, хоча вони є досить масивними, але незважаючи на серйозний ресурс там його використовують, на мою думку, не зовсім вдало. І я думаю, що ці організації мають великі проблеми з розвитком, велику кризу кадрів - це дуже добре видно, коли до нас звертаються різні великі партійні організації з проханням очолити їхні місцеві осередки, якось приєднатися до них, бо вони реально вважають, що у них серйозний брак кадрів. Проте у них уже великі політичні амбіції, вони хочуть собі політичного майбутнього вже незабаром, висувають своїх лідерів у президенти, хочуть висувати свої партії на парламентських виборах, але у них дуже суттєва кадрова проблема і їм просто нікого туди виставляти.
- Щодо світоглядних та ідеологічних речей, чи є у вас сформована ідеологія, сформовані погляди? А якщо немає, то в якому напрямку ви рухаєтеся, і як можна було б охарактеризувати ваш світогляд за допомогою мапи класичних ідеологій?
Ну звичайно, ідеологія у нас присутня. Ми вважаємо себе дійсно правими. При чому як економічно, так і світоглядно, що не властиво, наприклад, сучасним партійним правим, які є в Україні. Тому що у політичних координатах вони все ж ближче до центристів тяжіють, адже економічно вони, в кращому випадку, центристських поглядів, а то й відверто лівацьких. Наша організація сповідує націонал-консервативні основи, ми вважаємо, що нація - це основа суспільства, а тому ми підтримуємо її розвиток та вважаємо основною структурною одиницею. Також ми можемо назвати себе державниками, бо ми вболіваємо за розвиток та посилення держави.
- Якщо говорити про сьогоднішню ситуацію, беручи до уваги всі, навіть дрібні партії та громадські рухи, та чітко їх розділити за принципом "друг-ворог", то кого б ви зарахували до одних та до інших?
Звичайно, до явних ворогів ми можемо віднести організації або партії, які зараз займаються антидержавницькою діяльність, більшою мірою - це проросійська політика, різноманітна вата та сепаратисти усіх мастей, починаючи від "опозиційних блоків", "відроджень" та інших організацій подібного світогляду. Також у нашій країні з'являється цікавий "кольоровий" реванш, на цих виборах (президентських) він добре себе показав, коли багато людей підтримує, на нашу думку, не тих лідерів, котрі можуть привести націю та державу до розквіту. З приводу друзів, можна сказати, що ми знаходимося у нормальних відносинах з усіма проукраїнськими силами, підтримуємо спілкування з усіма правими, націоналістичними та патріотичними організаціями. Навіть спілкуємося з організаціями патріотичного але в той же час демократичного, можна навіть сказати, лівуватого погляду, тому що ми з ними добре спілкувалися під час буремних подій 14-го року, протидіяли "рускій весні", яка тут відбувалася. Так, ми маємо з ними ідеологічний конфлікт, ми намагаємося їх, скажімо так, перевиховати у цьому плані, але серед них є велика кількість людей дійсно патріотичних, людей з реально державницькими поглядами.
- Якщо говорити про релігію, то чи суттєво для вас, щоб у членів вашої організації не відрізнялися конфесійні вподобання чи у вас абсолютний плюралізм у цьому питанні?
Більша частина членів організації є християнами, саме православного обряду. Також значна кількість членів організації є агностиками. З організаційної позиції ми вболіваємо за розвиток Української Помісної Церкви, як державницької ініціативи, яка гуртує суспільство, що допомагає розвитку держави, тому що її головний опонент - російська церква московського патріархату - один із найбільших ворогів української державності у сучасному світі.
- Як ти вважаєш (може є чітка організаційна позиція), Україні президент, як інститут, потрібен чи ні?
Так, звичайно ми вважаємо, що президент, як інститут, потрібен. Я взагалі вважаю, що історію роблять постаті, а не якісь маси. В історії України були сильні постаті, і я вважаю, що президент має бути державником, націоналістом, звичайно, правим, він має бути сильним президентом, а не декорацією чи якоюсь ширмою.
- Зараз у країні офіційно не оголошена війна, у зв'язку з цим, чи варто державі вводити цензуру?
Тут двояка ситуація, тому що ми вважаємо, що свобода особистості і свобода слова - це дуже важливо, це сприяє розвитку держави і суспільства. Але саме зараз, коли держава знаходиться у стані війни, у нас реально велика частина антиукраїнських рухів займається прямою пропагандою країни агресора, і це робиться повністю легально, з формальним дотриманням вимог законів. У такому випадку ми вважаємо, що якщо якесь видання чи канал веде антиукраїнську політику, займається пропагандою країни-агресора і займає антинаціональну позицію, то з цим треба щось робити. Це питання для правоохоронних органів, для СБУ і також для українських судів. Ми вболіваємо за те, щоб у межах закону припиняти таку діяльність у нашій країні.
Amnesty International на КиївПрайд
- Чи міг ми би ти виділити 3 чи 5 чи більше стратегічних цілей, які стоять перед "Фрайкором"?
Ми хочемо розвиватися і робимо велику ставку на Харків, як, з одного боку, оплот національних сил на сході країни, а з іншого, у нас дуже важка ситуація з міською владою, з якою, ми вважаємо, треба реально боротися, бо це відверті сепаратисти, які домовилися з владою і по сьогодні знаходяться на своєму місці. Друге завдання ми вбачаємо у розвитку нашого добровольчого підрозділу, тому що ми вважаємо, що війна не те що не скінчилася, а у ній буде новий виток, коли добровольчий рух знову підніметься і буде рятувати державу, як це було у 14-му році, і країні буде потрібна велика кількість ідейно вмотивованих бійців. Третя ціль - хотілося б, звичайно, збільшити кількість осередків у країні, підтримувати свою присутність по всій території України. З приводу четвертого, можна так сказати, ми думаємо, щоб у майбутньому створити якусь консервативну платформу для переслідування політичних цілей.
- От на рахунок цього, чи є у вас амбіції створити політичну партію, або приєднатися до вже існуючої і спробувати "зайти" у парламент?
Звичайно є такі амбіції. Нас вже запрошували приєднатися до деяких партій, до зовсім різних. Але перед нашими очима є декілька партій націоналістичного та правого толку, які вже мають щонайменше парламентські амбіції, вибори покажуть, які там реальні перспективи, але амбіції вони вже мають. Ми бачимо їхні помилки, не зважаючи на те, що це вже досить великі та потужні рухи, у них наявна велика кадрова проблема, велика інтелектуальна проблема та велика програмна проблема. Взагалі головна проблема українського націоналізму в тому, що часто він не може запропонувати країні нічого, крім Бандери та вишиванки. Нас ця ситуація дуже хвилює і ми зовсім не хочемо ставати ідеологічно новою політсилою, перекидуватися з табора у табір, тому зараз ми розвиваємо активістів, гуртуємо навколо себе людей, намагаємося якось підтримувати добрі та союзницькі стосунки з іншими організаціями, які ми вважаємо адекватними, і можливо у майбутньому, коли ми будемо готові до цього, то будемо намагатися створити якусь політичну платформу. Наразі про це не йдеться.
Amnesty International на КиївПрайд
- А що можна запропонувати, крім Бандери і вишиванки?
Спочатку необхідно змінити світогляд людей, який не зважаючи на події 14-15-го років, все ж таки не змінився. Це особливо добре показали президентські вибори. Нам треба розвивати національну ідею, ставити перед собою реальні цілі та досягати їх. Всім правим, націоналістичним силам найбільше бракує здорової та адекватної економічної програми. Не зважаючи на підтримку традиційних цінностей, зараз програми всіх політичних партій національного толку нагадують програми "за все добре, проти всього поганого", вони не дають орієнтирів та не пропонують механізмів для вирішення тих чи інших проблем. А в нас є проблеми з війною, з економікою, з демографією, а ці партії не дають відповіді, яким чином вони збираються долати ці проблеми. Тому у програмах нових сильних консервативних та національних сил мають бути враховані ці помилки і вони мають бути виправлені. Ці нові рухи і партії будуть мати вагу і претендувати на якесь місце в українському суспільстві, коли вони будуть готові брати на себе відповідальність і давати реальний механізм, котрий можливо застосувати у дійсності, в якій перебуває наша країна зараз, а не колись-там.
- Ви зазначали, що ваша організація є націонал-консервативною. У зв'язку з цим виникає запитання, що таке український консерватизм та де його шукати? В історії чи у теорії українського консерватизму, чи може є якісь практичні випадки успішної реалізації консервативної політики? А якщо немає, то що робити?
Я вважаю, що консерватизм - це, перш за все, традиції українського суспільства, наш суспільний устрій, сім'я. А серед історичних постатей досить консервативною фігурою був Павло Скоропадський. Ми тяжіємо до цієї постаті, котра в українській історії, на жаль, нині є недооціненою.
- І суперечливою. Йому ж закидають москвофільство. Це основна претензія до нього зі сторони його противників. Як можна парирувати цю тезу?
Це нісенітниця, оскільки саме за його правління відбувалася шалена українізація, відкрилася Українська Академія Наук і країна почала отримувати атрибути реальної держави. Саме національної держави. Тому закидати якесь москвофільство ції людині… Такими речами, на мою думку, займається та група людей, які, наприклад, звинувачують у тому ж москвофільстві Богдана Хмельницького. Кажуть, що він підписавши договір з Московією, відправив Україну в ярмо, але вони забувають, що спочатку ця людина намагалася з усіма можливими союзниками домовитися про підтримку Української держави. Він звернувся до Москви у саму останню чергу, коли вже реально була безвихідна ситуація. Молода Гетьманщина тоді знаходилася у дуже невигідному становищі, її атакували з півдня, і з заходу. До речі, цікавим є те, що політика Москви стосовно Гетьманщини за життя Богдана Хмельницького була дуже "ліберальною", Гетьманщина володіла величезною автономією і саме з таким сильним лідером московська влада не хотіла конфліктувати. А коли сильний лідер пішов і у нас почалася Руїна, то звичайно дуже швидко урізали права і все інше. Повертаючись до Скоропадського, ми вважаємо, що у його ситуації не було зрадою шукати союзників, тому що більшу частину свого правління він спирався на німців, наприклад, і тяжів до європейського вектора, але тоді склалася така ситуація, як склалася і закидати москвофільство чи зраду є абсурдним.
- Заключне запитання. Хунта буде?
- Ну не знаю… Зважаючи на нинішню обстановку в країні, думки про хунту звісно виникають. Але є велика проблема - зовсім не ясно, хто буде її очолювати. Хунта - це є влада військових. Як представник військового руху, можу сказати, що саме серед військових все досить неоднозначно і не дуже гарно. У нас військові поки вчаться воювати, бути справжньою армією, яка зможе вирішувати питання захисту національних інтересів та територіальної цілісності, але саме ідеологічної та політичної роботи у з'єднаннях Збройних Сил України наразі не ведеться. З цим ситуація є не досить доброю. Армія - це зріз суспільства, як суспільство - це зріз армії. І саме на війні багато як позитивних, так і негативних якостей людей посилюються, і тому частина армії реально відстоює державницькі інтереси, дійсно є прообразом тих, хто може стати українською хунтою. Але є ще й величезна частина армії, яка складається з тих, кого у народі називають "заробітчанами", вони переслідують ціль набивання власних карманів. І це не ті люди, які в змозі приймати якусь активну участь у державницьких процесах. Прикладом тому є 14-й рік, коли всі силові структури були паралізовані і саме тоді країну рятував добровольчий рух. Люди, які у більшості не були військовими, проте були аристократами духу та військовими у душі брали у руки зброю та йшли боронити країну. Такі люди, я вважаю, можливо здатні зробити українську хунту, бо з приводу військових залишається дуже багато питань.
Amnesty International на КиївПрайд
06/05/2019 Харків
~
Поділитись