Консерватор
Консерватор
Сьогодні минає вже другий день після прем'єри вистави за п'єсою Дмитра Корчинського «Віденська кава». Зізнаюся, ми не наважувалися на відгук про виставу одразу після прем'єри навмисне. Не стільки через лінь, скільки в надії на якісну рецензію від якого-небудь театрала з націоналістичної тусовки (тому що персонажі саме такої категорії переважно заповнювали залу), або, з чим нечистий не жартує, від якогось авторитетного театрального критика. Проте варто визнати, що як сподівання не справдилися сьогодні, то чекати більше нема ради - не вийде перетягти кілька влучних абзаців із чийогось професійного тексту.

Звичайно, фейсбучне середовище рясніє невдалими світлинами та захопленими відгуками посполитих (себто, нашими з вами постами) про "Віденську каву". Проте невже хтось серйозно припускав, що після "Філософії смути" та "Сяючого шляху" Дмитро Олександрович "не зможе" в театр? Як чоловік, котрий 3 рази за життя відвідував театральні вистави (двічі районний театр у 5 класі, а одного разу навіть був присутній при спонтанній постановці "Гамлета" Леся Подерв'янського харківськими бомжами), можу відповідально заявити - вставило!

Вистава справді тримає від початку до кінця (навіть незаангажованих у історичний контекст та місцями специфічний гумор глядачів). Зважаючи, що один (за нашими здогадками) з акторів не має статусу професійного, а інший відчуває відверту відразу до власного персонажа, то можна говорити за серйозну режисерську працю. Є ще один специфічний момент: серед присутньої на прем'єрі публіки багато хто впізнавав у собі чи у знайомих дійових осіб п'єси, це ж говорить про те, що Корчинський майстерно викристалізував архетипи революціонерів. Плюс батько психоаналізу в образі Мефістофеля, дівчина "з-під Дрогобича" Христина, сила-силенна притаманних Корчинському автоцитат, алюзій та неперевершене почуття гумору. Ті, хто не потрапив на прем'єру мають вимагати ще однієї вистави, шляхом погроз чи вмовлянь, але ви маєте це побачити!

Проте чому про всі принади "Віденської кави" розповідаю вам я, споживач театрального мистецтва з відверто куцим досвідом, а не якийсь проcунутий театральний критик? Маємо ситуацію, коли доволі вишуканий продукт (що віденська кава у сенсі харчовому, що "Віденська кава" як твір мистецький) знаходить своїх споживачів тільки в середовищі любительському (аматорському). Якісний продукт є, проте відповідний споживач відсутній. Чому ж так? Адже одним із вимірів живої культури, подібно до економіки, є наявність адекватного співвідношення попиту та пропозиції (і навпаки).

Українці досі банально не цікаві одне одному. Здавалося б, один із легендарних авантюристів сучасності (не лише української), з-під пера якого що не раз, то шедевр виходить, людина з БІОГРАФІЄЮ, презентує нову п'єсу - увага не те щоб прямо усіх ЗМІ (хоча б кількох), але точно всіх вітчизняних інтелектуалів гарантована. Ні. Нема жодної рецензії. Проте не спішіть вимовляти: "Ганьба!", ми все ж маємо бути найкращою публікою, тому варто ще багато разів у тому ж Фейсбуці написати: "Браво!".

Олександр Смаглюк


~
Поділитись