Консерватор
Консерватор
З самих витоків лівого руху виразно прослідковується його антихристиянське спрямування. Масонські ложі не приховували свого антиклерикального характеру через, що з ними активно боровся Рим. Просвітник Вольтер закликав ''задушити Церкву'' і тільки бажання вкорінитись у стан правлячої европейської верхівки (серед якої християнство в той час було дуже сильним) змусило його пом'якшити свою позицію аж до заклику одержавити Церкву. Ліворадикали у цьому плані були ще більш одіозними. Якобінці відкрито проголосили антихристиянський террор, так само як більшовики, еспанські республіканці та мексиканські соціалісти. Соціалізм, в його утопічній формі називав Церкву ''слугою великого капіталу'' (фраза належить французу Сен-Сімону) і закликав боротися з нею. Соціалісти-марксисти були ще більш непримиреними у церковному питанні.

Проте, викоренити християнство не вдалось ані римському імператору Діоктеоліану, який поклявся знищити послідовників Христа до своєї смерті, ані якобінцям, ані більшовикам. Теоретики лівого руху у 20-30 рр. минулого століття зіткнулись із проблемою провалу експорту світової пролетарської революції в Европі (поляки зупинили просування радянських військ під Варшавою, а европейський пролетаріат і селянство, на які покладали великі надії Ленін і Троцький, – майже поголовно стали електоратом ультраправих партій фашистського типу) та загальної соціальної кризи в Радянському Союзі, де постійно спалахували антирадянські повстання (Тамбовщина, Україна, Далекий Схід, Сибір, Крайня Північ, Кавказ) про які замовчував Кремль. Сталін довий час проводив антирелігійну кампанію, але це сильно вдарило по ньому у 1941 році, коли священники всіх конфесій в тій чи іншій мірі були змушені працювати з Третім Райхом (який церкви ніколи не закривав), а їхня паства не розуміла чому вона має воювати на стороні Радянського Союзу. Тоді у Кремлі виник проєкт під назвою РПЦ МП або серіганство, який дозволив утихомирити релігійні прагнення значної частини населення, мобілізувати його і покірно тримати у вузді радянського режиму. Але до цього варто повернутись потім…

Европейські ліві Франкфуртської школи, які в 20-30 роках зрозуміли, що прямі нападки на християнство дуже сильно шкодять їхній репутації вирішили розробити концепцію поступового відмирання релігійних інститутів шляхом їхнього ''олівіння'' через схрещення Церкви та офіційних державних структур, які б активно підтримували ідеї т.зв культурного марксизму (тобто: опори не на пролетарську або селянську більшість, а на різні меншини расового або сексуального характеру). Найбільш повне відображення така парадигма досягла в працях австрійського філософа юдейського походження Карла Поппера (один з учителів Джорджа Сороса) Ідеалом Поппера стало відкрите будь-яким ідеям суспільство, де індивід має право творити все, що йому заманеться, однак при цьому він перебуває під повним контролем зі сторони державницьких інститутів (в тому числі і в особистому житті). В такому суспільстві може існувати християнство, як і будь яка інша релігія, однак вона має бути підпорядкованою ''загальному благу'' (Церква, що стоїть понад суспільством розглядається Поппером, як ''шкідливе явище''). Тобто, священники які виступають проти коммунізму в своїх проповідях є точно такими ж ''злочинцями'' (з точки зору Поппера), як і загони німецьких айнзацгруп, які творили погроми в Австрії і яких так активно критикував Поппер. Аналогічні погляди сповідує Сорос, котрий неодноразово наголошував, що він не матиме нічого проти християнства, якщо християнство толерантно ставитиметься до ЛГБТ шлюбів. Так, на схрещенні егалітарних ідей таборитів, Кампанелли, Дольчіно, Кальвіна та інших людей, визнаних Церквою єретиками, і культурного марксизму – виникло явище християнського соціалізму, котре майже відразу було піддано анатемі Ватиканом (задовго до Другого Ватиканського Собору). Католики так само не визнавали ''християнського соціалізму'' Торреса (автора ''Доктрини звільнення''), Уго Чавеса і Фіделя Кастро (останній називав себе ''комуналістом'', а Христа – першим в світі маркситом) та навіть воювали проти його адептів. Еміграційні православні структури (РПЦЗ, наприклад) теж прокляли християнський соціалізм. Американський архієпископ Віталій назвав християнський соціалізм ''сатанинською облудою світового комунізму'' і закликав паству не підкорятись йому. Аналогічними були заяви духовників УГКЦ.

І лише в рамках деяких дуже сумнівних російських катакомбницьких організацій пролунали заклики до діалогу з Москвою і теза про те, що ''Комунізм дорівнює капіталізму за своєю антихристиянською сутністю. Християнство немає нічого спільного з капіталізмом, СРСР - це не коммуністична держава, а справжній комунізм був в Ісуса Христа'' Цікаво, що лідерів таких общин ще в 30-х роках звинувачували в співпраці з Комінтерном. Нечисленні послідовники таких організацій свідомо (або несвідомо) вносили деструктив і розкол в російський антирадянський рух: наприклад, натравлювали росіян на американців, українців та інших суперників тоді, коли справа йшла про звільнення Росії від більшовиків, а не про повернення ''исконно русского города Киев'', а до неросіян підлещувались своїми ''антиімперськими'' (які на ділі були печерно шовіністичними) поглядами (про це, зокрема, писав отець Любачівський в книзі ''Про єдність Церков''). Доктрина Брєжнєва, як відомо, передбачала собою фінансування Радянським Союзом усіх лівих повстанських рухів світу, тому СРСР активно виділяв гроші на діяльність колумбійської Армії Національного Визволення, котра воювала за ''християнство'' з нашивками Че Гевари на грудях та під червоними стягами.

Точно так само, кремлівський режим сучасности використовує карту ''християнського соціалізму'' в Росії (щоби відволікти активістів від реальних проблем) та в Україні (щоби розколоти правий рух з релігійних причин. Адже християнські соціалісти усюди шукають язичників і закликають не християнізувати їх за допомогою Божого Слова, а фізично знищити в той час, коли у християн стоять абсолютно інші задачі. Так само, християнські соціалісти використовують антикатолицьку риторику в суперечках з православними, а при українських католиках, користуючись їхнім індиферентним або негативним ставленням до питання про наявність національної церкви – знаходять компромат на УПЦ МП, УПЦ КП та інші структури). Риторика Кремля за кілька десятків років змінилась, але вона має ту ж саму антихристиянську сутність. Якщо в часи Хрущова було прийнято говорити і писати, що Христос це ''вигадана особистість'', то в часи Дугіна прийнято говорити, що ''Христос був предтечею Леніна'' Що кремлівські ліві, що західні ліві, використовуючи таку риторику, керуються виключно антихристиянськими ідеями і вважають, що ціль виправдовує засоби.

Учення Христа немає нічого спільного із соціалізмом, як мінімум тому, що соціалізм з'явився задовго після смерті і воскресіння Спасителя. Облюбовані християнськими соцілістами уривки Біблії, у яких ніби-то засуджуються багатство і приватна власність, насправді є місцями у яких засуджуються поведінка грішних багатіїв (їх критикуватиме будь-яка нормальна людина). Більше того, серед близьких та учнів були не лише злиденні, але й дуже небідні люди. Наприклад, Йосиф Аримафейський, який взяв на себе відповідальність поховання Христа після смерті і утримання його родичів після вознесіння Господа. Цікаво, якщо б за християн не заступився багатий і впливовий Константин Великий – у нього був би шанс вийти з підпілля коли-небудь, а не бути розгромленим репресивною машиною домінату? Ані Христос, ані отці Церкви, починаючи від Йоана Златоуста і Аврелія Августина та закінчуючи Франциском Азізьким і Томасом Аквітані, ніколи не виступали проти приватної власності. Вони виступали проти неправильного її використання. Не варто робити з Христа того, ким Він ніколи не був. Христос не був комуністом він був еталоном ультраправості. По праву сторону від Бога стоятимуть ті, хто дотримуються Його вчення, а по ліву сторону встануть ліворадикали і проповідники ''християнського соціалізму''.

P.S. 21 лютого Михайло Добкін заявив про створення партії «Хрістіанскіє социалісти». Це прикро. А знаєте чому? Українські ватники не здатні бути справжнім злом, вони спроможні лише на жалюгідну пародію.