Консерватор
Консерватор

ЗАТЬМАРЕННЯ КУМИРІВ:
ЛЕОНІД КРАВЧУК

Перший президент України Леонід Макарович Кравчук (1991-1994) нині перебуває у пошані на президентській пенсії. Він має повне забезпечення свого проживання від держави, користується повагою у суспільстві та запрошується на різноманітні події та інтерв'ю. Значна кількість населення шанує його як одного із засновників сучасної української державності. І більшість населення країни і не думає ворушити його минуле, вважаючи це не пов'язаним із сучасним станом розвитку України. Однак, така позиція є докорінно неправильною, бо саме Кравчук є одним з тих, хто першочергово винен у знищенні усяких перспектив такого розвитку у самому зародку.

У своєму минулому, не пов'язаному з незалежною українською державністю Леонід Макарович представив зовсім в іншому світлі. З 1958 року він був незмінним членом Компартії і поступово просувався її щаблями вгору. У 1970-1980-тих роках він діяв в якості спочатку завідувача сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи Центрального комітету Компартії України за радянського уярмлення, а потім завідувача відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. У 1989-1991 на тлі краху СРСР Кравчук пробивається до найвищих посад у ЦК, перш за все обіймає посаду завідувача ідеологічного його відділу, з жовтня 1989 переходить на іншу - секретаря ЦК КПУ. У 1990–1991 він діє вже як член Політбюро ЦК КПУ і навіть ЦК Компартії Радянського Союзу в цілому. Як вірний ідеологічний вартовий радянських пут в Україні він у цей час намагається відстояти ліквідацію передових національних сил, що борються за звільнення країни від цього жорстокого поневолення. В цей час він відстоює прийняття постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України за перебудову, але його пропозиції не сприймаються. 8 вересня 1989 року він навіть здійснює візит на установчі збори Народного Руху, де має розмову з його незламним лідером В'ячеславом Чорноволом. Йому він заявляє наступне щодо ідей, які обґрунтовують абсолютно прийнятне прагнення українців у боротьбі за власну суверенну державу: «Якщо народ ще в своїй більшості неготовий до сприймання ваших ідей, то ваші дії тоді стають екстремістськими». 30 березня 1990 року він обирається за округом у Ямпілі депутатом тоді Верховної Ради УРСР ХІІ скликання від КПУ. У такій якості він стає її головою.

Однак, як тільки вітер змін починає дути з силою, що здатна змінити розклади влади, несподівано змінюються і політичні погляди Леоніда Макаровича. Після подій Серпневого путчу 19-21 серпня 1991 року Кравчук з поспіхом полишає КПРС та всі її керівні органи. А вже 24 серпня за його керівництвом та активною підтримкою Рада приймає Акт проголошення незалежності України від Радянського Союзу. Після цього Верховна Рада УРСР стає Верховною Радою України, але головою її продовжує залишатись Кравчук. Так він вперше обростає іміджем українського державника, який продовжує вибудовувати після своєї абсолютної перемоги на перших президентських виборах 5 грудня. 8 грудня він бере участі у підписанні угод у Біловежській Пущі, які юридично закріплюють розпад СРСР. Протягом свого правління перший президент України буде також активно сприяти діям церковного владики Філарета, який стане одним з основоположників організації, що позиціонуватиме себе як незалежна церква православних українців – Української православної церкви Київського патріархату. Кравчук чинитиме владний тиск на українських православних ієрархів, що підпорядковувались Українській православній церкві як автономії у складі Московського патріархату та їх діям проти Філарета та УПЦ КП. 18 серпня 1995 по складенню своїх президентських повноважень, Кравчук буде присутній на похованні патріарха УПЦ КП Володимира. Там він, колишній комуніст, закликатиме до поховання владики на території Софіївського собору, як символу боротьби українців за віру в супереч позиції влади, яка прагнули цю боротьбу знецінити. Що ж, а раптом Леонід Макарович дійсно на диво карколомно відрікся від своїх попередніх радянських поглядів та «всім серцем увірував в Україну», став патріотом-державником і ледве не націоналістом. Достатньо лише наведення декількох фактів, щоб ущент зруйнувати таку ілюзію.
Одним з найголовніших кроків Леоніда Кравчука як президента у сфері зовнішньої політики та оборони було систематичне руйнування збройних сил та озброєнь в усіх вимірах. 23 травня 1992 року у Лісабоні з подачі Кравчука був підписаний протокол, згідно якого Україна долучалася до всіх попередніх угод між СРСР та США про скорочення та обмеження ядерних озброєнь. Сама Україна була у цьому документі прописана як без'ядерна держава. Тобто цим було розпочато нищення найбільших грізного військового арсеналу озброєнь нашої країни – ядерного. 3 вересня 1993 року між представниками Російської Федерації та України під проводом знову таки тодішнього президента було підписано Масандрівські угоди. За умовами даних угод було продовжене зречення своєї наймогутнішої зброї на користь вікового поневолювача – Росії. А саме передбачалися переміщення всіх типів ядерних боєзарядів міжконтинентального балістичного характеру до Росії, утилізація всіх їх інших типів на українській території та передача всього витягнутого з них урану та плутонію на переробку представникам РФ. І все це за умовну компенсацію, яка до України в повному обсязі так ніколи і не дійде. Одна з частин угод стосувалась і Чорноморського військового флоту, який передбачалося весь передати під контроль РФ з продажем за знову таки умовну компенсацію української половини судів та прибережних об'єктів для його утримання. Тобто Кравчук зміг відзначитися ще у підриві перспектив створення власних могутніх військово-морських сил, натомість прагнучи продати чужій державі частину української території. Перед закінченням свого президентства Леонід Макарович здійснив ще фінальну крапку у цій історії: він юридично закріпив обмін усього ядерного потенціалу України на нічого не вартий папірець. Хоча свій підпис під Будапештським меморандумом 5 грудня 1994 року залишив новообраний на посаду президента Леонід Кучма, всі попередні зусилля у цьому напрямку здійснив саме Кравчук. 14 січня він підписав передуючу договору трьохсторонню заяву президентів України, США та Росії про термінове повне ядерне роззброєння України, що до речі суперечило умовам Лісабонського договору про поетапність таких дій. За результатом цих зусиль Україна скинула у провалля історії свій передовий ядерний арсенал, який замінила туманними гарантіями міжнародного захисту власної цілісності, які дуже ефективно спрацювали, особливо з боку Росії. Тож можемо подякувати Леоніду Макаровичу за таку державницьку політику!
Почавши підривати оборону України, Кравчук посприяв і становленню одного з внутрішніх ворогів. А саме Донецького клану, що роками буде розкрадати національні багатства і співпрацюватиме з зовнішніми російськими силами, що прагнуть до знищення нашої Батьківщини. Так у 1993 році виконуючим обов'язки уряду стане Юхим Звягільський, зачинатель Донецького фінансово-кримінального угруповання, що одразу ж неодноразово буде звинувачений у розкраданні державних коштів та порушенні закону. Однак, ніякої кари Звягільський не понесе. Кравчук же у межах колективної солідарності чудово співпрацюватиме з такою одіозною особою та 31 з 64 членів його уряду, які точно були колишніми затятими членами КПРС.

Однак, на таких аж ніяк не державницьких, а навпаки підривних до Української держави діяннях Леонід Макарович не зупиниться, впевнено продовжуючи їх після закінчення свого президентства. У 1998-2009 роках Кравчук буде активним членом Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), куратором якої перебуватиме кум лідера країни-агресора, ворог України Віктор Медведчук. Кравчук буде членом її Політбюро та Політради, а у 2002-2006 роках очолюватиме її фракцію у Верховній Раді. У 2006 році очолюватиме передвиборчий список блоку «Не так», до якого входитимуть такі патріоти-державники, як Юрій Бойко, Нестор Шуфрич та знову ж Віктор Медведчук. Протягом останніх 5 років перший президент України зробить ряд націоналістичних та державницьких заяв. А саме у січні 2016 року доводитиме надати сепаратистьким підконтрольним РФ утворенням на Донбасі особливий статус. А у 2019 закликатиме новообраного президента Володимира Зеленського зняти блокаду з окупованого Росією Криму.
Amnesty International на КиївПрайд

«
Підсумуємо ж роки плідної державницько-патріотичної діяльності за життя Леонід Макаровича Кравчука:

  • Був «вірним псом» радянської влади в Україні та лідером ідеологічного крила КПУ, що боровся за знищення національних сил, які боролися за її вивільнення. Але несподівано перефарбувався, як тільки центральне радянське керівництво у Москві зазнало краху.
  • Знищив наймогутніших військовий потенціал України – ядерний та заклав основи руйнації обороноздатності держави в цілому і в корені.
  • Посприяв першому приходу до владу представників Донецького клану та його одіозному зачинателю – Юхиму Звягільському.
  • Протягом багатьох років тісно співпрацював з головним агентом ворожого російського впливу в Україні – Віктором Медведчуком та іншими другорядними (Бойко, Шуфрич, так далі).
  • Нічого не зробив для покарання осіб, що обіймали визначні посади у системі радянської окупації України. А навпаки всіляко покривав їх діяльність та діяльність нових агентів російського впливу на українській території, побічно посприявши їх чисельними злодійствам проти суверенітету та процвітання нашої країни протягом усіх років її незалежності.
  • Останні роки відзначився проголошенням ряду відверто проросійських заяв.

«
Отож, яким має запам'ятатися Леонід Макарович Кравчук в історії України на основі цих фактів. Активним співучасником злочинної організації КПУ у поневоленій радянською владою Україні, що постійно покриватиме своїх подільників після отримання нашою країною незалежності. Людини, що сприятиме діяльності та нарощенню кримінально-фінансового угруповання Донецького клану. Та плідно співпрацюватиме і заграватиме з провідником інтересів російського ворога в Україні Віктором Медведчуком та іншими проросійським політиками, а також висловить ряд проросійських висловів. І ніколи Україна не стане сильною та незалежною, поки лицемірні заяви державницького та націоналістичного характеру таких злочинців сприйматимуться за чисту монету, і поки факти перекручують з ніг на голову і таких підривників українського суверенітету та могутності, як Кравчук, називають патріотами-державниками (а деякі з лідерів націоналістичного руху навіть «душечками»), нагороджують медалями, званнями та почесними пенсіями.
~
Поділитись