Консерватор
Консерватор
Ви чуєте цей лютий дзвін невідомо звідки? Моторошне ехо хтонічного страху наближається. Коли з усіх закутків чути скигління про потребу живої міської культури, а не ерзац-мистецтва гранто-наркоманів, саме в цей момент із безіменної корчми десь між Нижнім Бишкином і Лиманом являє себе Аграрний декаданс.

Не хвилюйтеся, це не черговий моднявий нонсенс, аграрний декаданс - це діагноз. Не спішіть фиркати, як відчули тут запашний букет сільського генделика. Все серйозніше, ніж здається. Гадаєте, що верещання Алена Гінзберга - це контркультура? Тоді приготуйтеся до гіркого розчарування.

Перед вами войовничий урбанізм - плід конфлікту постмодерну і сільського традиціоналізму. Агресивний і неввічливий "Ланцуг-блюз" від харківського поета Андрія Несміяна.

Олександр Смаглюк

Ланцуг-блюз
(замісто маніфесту)
Хей, милий, ти так і не навчився грати музику чорних кварталів, чорних людей, чорного гетто - де кокаїнетки з ляльками вуду на кажній вулиці.

Хей, милий, вилий латте в темну безодню раковини, твоєї раковини, твоєї безодні, твоя хрущовка - де тебе не жде твоя малишка.

Хей, милий, мода зробила свідомість, твою свідомість, твою підсвідомість, твоє несвідоме - не зробила.

Хей, милий, читай горлом, читай зв'язками, читай співаючи, читай, милий, ану, милий, ану, милий, ану, бородатий, ану, з тонелями, ану патлатий, ану, красівий, ану чорнявий, ану мій милий, ану цей блюз, який і не блюз, бо зовсім білий на язиці.

Та, вони прийдуть по тебе, або якщо думаєш, що не прийдуть, так все одно прийдуть.

Бо вони в твоїй голові, тобі страшно.страшно.страшно.страшно. від їх писанини, від їх говірки, від їх акценту, від їх спортівок, від їх кедів, від їх кєпок, від їх кулаків, від їх походження.

Бо їхні штампи в паспорті, штампи-прописки, прописки-свідоцтва, про народження у Броварах, у Лимані, у Хоролі, у Новояворівську, у Дубно, у Деражні, у Прилуках, у Маріку, у Павліку, у Бердянську.

Ти боїшся їх — вони - ланцуги — рєшали, ракли - обвішали, гопніки, вар'яти, сявки- шестьорки, бандіти, реб'ята з райчиків, сіл, містечок, городків і райцентрів, шо - халамидники, терористи, бойовики.

Ти так і не дочитав до кінця Маркузе.

Ти так і не дочитав до кінця Маркузе.

Ти так і не дочитав до кінця Маркузе - в кінці там всіх убиває солдат Мао з Внутрішньої Монголії.

Ця війна за копанки і просмерділі порохом гарматним галуни, де вітер степами гуде, вітер гуде в проводах, і ведуть її селяни. Робітнича армія дочекалася перших бойових дій, але кончили себе робітники. Вони скінчились. Статистика каже, статистика каже -

спитайся в кожного - він скаже -

хоч лізь в грязь, хоть пнись з кожі -

ні одного городського тут не побачиш.

Хіба не бачиш?!

Жодного городського, жодного городського, одні селюки навколо.

Всі з райцентрів і городків, ні одного з міліонника, в міліонниках всі в офісах, як в мурашниках, схимники- чорноризці в потертих костюмах моляться на вас у офісах, блоках, спейсах, і кожен з пейсами (тому що антисеміт) .

Всі вони сховались від тебе, чекають на тебе, поки ти не прийшов до них.

Вони твої друзі, товариші, падруги.

Але по усіх вас прийдуть ланцуги й бандіти – знай і будь один.

Ці ланцюги - бандіти, вони усередині вас, потерті смужечки цвітного по кацабурках мнуться, у вашій душі сидить хохол з Мандаліновки і їсть з ножа яблучко. І він ваше підсвідоме, і ваше нещастя в тому,

Що -

Ви не пустите його їсти яблучко на вулицю, випусти його з себе, він твоя осерединна суть, він твоя природа, він твоє життя, пусти його з ножечком на вулицю.

Він розкозакується, він ошаліватиме, він пашітиме життям.

Йому треба побити ці ліхтарі, вони затулили звьозди, зірок не видно, місяць на небі, зіроньки не сяють - гірко на душі.

У тебе чорне чорноземне коріння. У тебе красиве татаркувате обличчя. Ти можеш ростити хліб і брати в полон дівчат. Ти брати можеш їх в полон. Тобі пішли б вуса. Тобі пішла б зброя. Тобі пішли б пістолі. Тобі пішли б ножі. Тобі пішла б арматурина. Тобі пішла б сокира. Тобі пішло б 17 сторіччя. Тобі пішов би міф. Мій милий.

Вернись до коренів. Відверни блюз.

Вернись до магії. Одверни правову систему.

Вернись до міфу. Одверни врем'яність.

Адже - рози люблять воду -

А ланцуги свободу.


Андрій Несміян

~
Поділитись