Консерватор
Консерватор

ПРОЦЕС ЛАВРИНОВИЧА:
БАНАЛЬНІСТЬ ЗЛА

Місяць тому ми детально розібралися, чому екс-міністру юстиції Олександру Лавриновичу випала непересічна нагода провести кілька років у в'язниці за порушення виключного права українського народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Точніше така нагода не "випала", а закономірно слідує за, на наше переконання, умисними діями екс-чиновника. Ми впевнені, що конституційний переворот 2010 року стався виключно завдяки алгоритму послідовних рішень, котрі були прийняті усвідомлено. Очевидно, що узурпувати владу Януковичу допомагав не лише персонально Лавринович, а й відповідальні за рішення від 30.09.2010 судді Конституційного суду, але поки що об'єктом нашого інтересу є саме екс-міністр. Тому що саме він, порушивши статтю 5 Конституції України, своїми діями призвів до виконання незаконного рішення КСУ та до рейдерського захоплення республіки Україна.

Зараз триває кримінальне провадження, у якому прокуратура обвинувачує Лавриновича у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27 та ч. 1 ст. 109 КК України (співучасть в якості виконавця у діях, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади). Редакція журналу "Консерватор" спільно з рухом "Традиція і Порядок" вважають своїм громадянським обов'язком активну участь у висвітленні процесу Лавриновича.

На початку грудня 2018 року від громадської організації "Традиція і Порядок" був надісланий запит до Генеральної прокуратури України про надання оперативної інформації про час та місце проведення судових засідань у справі Лавриновича. У ГПУ до нашої ініціативи поставилися з ентузіазмом і на диво швидко ми отримали відповідь, котру долучаємо до тексту.

18 грудня активісти "Традиція і Порядку" відвідали перше судове засідання у справі Лавриновича. І це тільки початок, адже ми будемо прискіпливо слідкувати за процесом і намагатимемося якнайширше інформувати про його перебіг. Бо Лавринович має сісти!

Окинувши поглядом заголовок частина наших читачів зрозуміли, до кого і до чого ми відсилаємо ваші асоціації. А для тих, хто не цікавиться повоєнними судовими процесами у справах нацистів, котрі особливо "відзначилися" пропоную публікацію з офіційного сайту Кнессету:

"Процес військового злочинця і нациста Адольфа Ейхмана (1906 - 1962) пройшов в окружному суді Єрусалиму в 1961-му році. Ейхман очолював оперативний відділ СС. У той час як нацисти приступили до реалізації програми зі знищення європейського єврейства і айнзатцгрупи вбивали євреїв СРСР, Ейхман організував вигнання євреїв із Західної Європи до таборів смерті, що знаходяться в Східній Європі.

У 1960-му році Ейхман був викрадений співробітниками Моссаду зі свого будинку в Аргентині.

Ейхман був звинувачений в скоєнні злочинів проти єврейського народу, проти людяності, членство у ворожій організації, а також в скоєнні військових злочинів, передбачених законом про суд над нацистами та їх помічниками. … . На свій захист Ейхман стверджував, що лише виконував накази і це, незважаючи на те, що в одній з газет, що побачила світ в 1957-му році, він висловився, що "був би щасливий, якби ми зуміли винищити їх усіх". Суд визнав Ейхмана винним і виніс йому смертний вирок - перший і єдиний за всю історію держави Ізраїль. У травні 1962-го року Верховний Суд Ізраїлю відхилив оскарження вироку Ейхмана.

Процес Ейхмана був важливою подією для держави Ізраїль. Чоловік, який займав таку високу посаду в апараті нацистської влади, постав перед ізраїльським судом. Широка ізраїльська публіка ближче ознайомилася з жахами Голокосту, описаними під час процесу свідками, котрі пережили Катастрофу".


Саме процесу Ейхмана філософ Ханна Арендт присвятила резонансну працю "Банальність зла", де аналізує причини вчинення ним злочинів. Боронь Боже приписувати Лавриновичу сумнівні лаври одного з найбільших нацистських злочинців - масштаб особистості не той. Проте доречно, на нашу думку, співставити їхні мотиви вчинення злочинів. Проте в обох випадках ми натикаємося на ідентичне виправдання - виконання "функціонального обов'язку". Про що і поговоримо.

Аренд була єврейкою, тому часто її називають "заангажованою" та "упередженою", проте вона створила воістину визначну працю. Не накидаючи ідеологічних кліше, а стилістично доступно та невимушено вона не просто відповідає на запитання про винуватість персонально Ейхмана, а й демонструє механізм, котрий рухав нацистську машину.

Ейхман титулюється "ідеальним "ідеалістом"" у негативному сенсі, а його виступи на судових засіданнях філософ описує наступним чином:

"Що довше його слухали, то очевидніше ставало, що його нездатність говорити була тісно пов'язана із його нездатністю думати, а особливо думати з точки зору іншої людини. З ним неможливо було порозумітися не тому, що він брехав, а тому, що він оточив себе найнадійнішою з усіх стін проти слів та присутності інших, а тому і проти реальності".

Аналогічно Ейхману, Лавринович постійно повторює мантру про "виконання обов'язку". Проте якщо перший дійсно вірив у те, що казав, адже як і більшість нацистів банально не уявляв сенсу власного існування без нав'язливих ідей біснуватого, то у випадку Лавриновича потрібно зробити вагому поправку на "українство". Мається на увазі поставити питання: "Чи дійсно Лавринович не уявляв сенсу свого життя поза Батьою?". Кожен українець знає, що відповідь однозначна. Коли у процесі Ейхмана Ханна Арендт говорить про тупість, як причину "банальності" зла, то у процесі Лавриновича доцільно говорити про хитрість.


Лавринович - це продукт великого та мерзотного конвеєру під назвою "Совок". Однією з характеристик "випускників" цієї школи життя є своєрідна дуальність мислення, котра сформувала у "совєтскіх чєловєков" ідеальний механізм самообману. Існувала ситуація, за якої певні злочини у суспільній свідомості не визнавалися чимось поганим. Серед таких, якби совок був ще сьогодні, однозначно було б порушення виключного права українського народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Республіка - це не ковбаса і навіть не субсидія, тому більшості українців нема до неї абсолютно ніякого діла. Наш мудрий народ з різних причин не розуміє, як можна вкрасти державу, і це сумно.

Кажуть, що тодішній прем'єр Ізраїлю Давід Бен-Гуріон особисто відвідував судові засідання у справі Ейхмана. Познайомтеся з біографією цього видатного чоловіка і ви зрозумієте, що на відміну від вас, шановні читачі, Бен-Гуріон мав багато більш важливі заняття, ніж ходити по судах в якості вільного слухача. Звичайно, ми б хотіли, аби на суди по Лавриновичу приходив Порошенко (як мінімум Гройсман), проте не плекаємо ілюзій і покладаємося на вас, громадяни України.

Найближче засідання відбудеться 14 січня (у понеділок) о 17 годині в Подільському районному суді міста Києва (вулиця Хорива, 21).

Лавринович має сісти!
~
Поділитись