Консерватор
Консерватор

ЯК ВУЛИЦІ ЄВРОПИ СТАЮТЬ "ПРАВИМИ"

Питання про те, «правий» я чи «лівий» не має для мене жодного сенсу. Зараз я сповідую «праві» ідеї, але… я цілком можу уявити ситуацію, у якій вони стануть «лівими»
Ален де Бенуа
Бурхливі події останніх років можуть слугувати яскравим прикладом нівелювання хибної дихотомії суспільно-політичного спектру на суто «правих» та «лівих».

Так образ студента з червоною хусткою та камінням в руках на барикадах Парижа у 1968-му змінюється на людину при краватці, що читає млявим студенткам якогось факультету дизайну лекцію про гендерні утиски. Дійсно, легалізувавшись у медіапросторі як «офіційні нонконформісти» значна частина лівих перетворилася на соціяльну групу, яка лише імітує боротьбу за «справедливість для виробників». Насправді ж представники цього прошарку люблять «простого робітника» лише здалеку. У всіляких арт-просторах, на кафедрах університетів або верандах кав'ярень. Представники лівих все менше беруть участь у акціях «прямої дії», завдяки чому вони свого часу і зажили популярності серед робітників.

Все частіше ми можемо почути звинувачення у бік «лівих» у тому, що їх майже неможливо зустріти поза межами «зони комфорту». Відірвавшись від електорату «ліві інтелектуали» почали перейматися за гідну оплату праці та пролетарську єдність менше, аніж за свої власні кишені. Критикуючи капіталістичні установи з теплих посад та розмірковуючи про життя «простих людей», з якими вони ніколи власне не спілкувалися, ліві не помітили, як образ радикала, що бореться проти поневолювачів стає голосом звичайних людей з народу, відійшов у минуле. Глибоку кризу у самому «лівому» русі відносно ставлення до «робітничого питання» характеризують слова одного з найепатажніших сучасних лівих Славоя Жижека, який у одному зі своїх інтерв'ю відкрито заявляє про провали лівих та пальму першості серед робітників у автономних правих по всій Європі:
Знаєте – за великим виключенням єдиною міцною політичною силою у Європі, яка може звернутися до простих робітників є праві…
Неможливість лівих відповісти на актуальні запитання сприяла тому, що у другій половині минулого століття ціла низка представників «нових правих» починають розробляти нову, так звану четверту доктрину. Критикуючи "турбокапіталізм" з його системою транснаціональних корпорацій та ліберальну гегемонію європейські нові праві проявляють все більше зацікавлення до безпосереднього контакту з електоратом. Низка європейських правих партій та груп все частіше заявляє про свою соціяльну доктриновану спрямованість. Яскравим прикладом перехоплення правими позицій лівих є явище «жовтих жилетів» у Франції, де, несподівано для ліволіберального уряду Макрона виявилося, що простого паризького кондуктора або вчительку молодших класів цікавлять не проблеми гомосексуалістів при працевлаштуванні, або наявність декількох тисяч гендерів, про яких їм звідусіль розповідають ЗМІ. Натомість їх цікавить гідна оплата праці, здоров'я доньки та підвищення цін на пальне.

Більш того останні події на французьких вулицях є скоріш тенденцією, ніж поодинокими випадками. Так «автономні» праві займають позиції, які раніше посідали ліві. Все більше профсоюзних активістів співпрацюють з осередками «правих», соціяльний напрям яких стає більш явним. Так за словами одного з представників «нових правих» у Франції Сержа Аоуба:
Профсоюзне керівництво не має нічого спільного з низовими активами. Це лише колаборанти, і якщо ми прагнемо радикально змінити ситуацію, то нам необхідно брати владу у профсоюзах у свої руки… профсоюзи можуть стати альтернативою, як цинічному капіталізму, так і продажним лівим. Вони спроможні запропонувати спосіб вирішення суспільних проблем, у той самий час відстоюючи соціяльну справедливість та гідність нації.
Подібним до французького є стан у Італії, де права організація Casa Pound (Дім Паунду) бере активну участь у акціях прямої дії, та навіть має у своїй структурі ланки, що займаються допомогою нужденним людям та молодим сім'ям, а також виступають на захисті пенсіонерів та робітників. Велика увага у організації приділяється також перехопленню ініціативи у італійських університетах, школах та ліцеях, адже саме там найактивніше себе проявляє сучасна ліволіберальна пропаганда, саме для цього за словами керівника організації Джанлука Іанноне був створений студентський блок, що наразі набирає все більшої популярності серед італійських студентів.

Схожу ситуацію ми можемо спостерігати й на теренах України. Так, на виступах профспілкових організацій ми частіше можемо побачити представників правих партій та груп. Красномовною виявилася ситуація з «Першотравнем» у Кривому Розі, де представники правої профспілки «Свобода праці», взяли ініціативу виступу робітників і організували шестя за гідну оплату праці на місцевих підприємствах. Показовою є також робота політичного руху «Традиція та Порядок», члени якого беруть активну участь у акціях прямої дії. Встаючи на заваді незаконному будуванню сміттєзвалищ разом з громадянами та контролюючи щоб влаштування дітей з пересічних сімей у дитячі садки відбувалося без хабарів та згідно з законом, представники "прямих правих" заживають для себе більший авторитет серед місцевих громад.
Отже, вуличні позиції, що раніш були полишені тими, хто більш зацікавився іноземними грантами на вивчення збочень ніж долею власних співгромадян на сьогодні займають ті, хто повинен посідати їх за правом. Адже будь то юнак з Харкова, що не дає можновладцям наживатися на робітниках, чи члени Casa Pound, що привели безхатченка до влаштованої рухом лікарні, всі вони лишаються "народом". Тим, що існує не на паперах чи у доктринах, а на вулицях та площах.
Олександра Скляр
Руслан Дзюба
18/06/2019
~
Поділитись