Консерватор
Консерватор

"СІЛЬВІО ТА ІНШІ":
ЗЕМЛЕТРУСУ НЕ БУДЕ

"Сільвіо та інші" можна переглянути, бо Соррентіно загалом талановитий режисер і, о Діво, вправний маніпулятор! Майстерно він прагне ошукати глядача: делікатно, проте наполегливо; рішуче, але залишаючи маневр "для відходу".

Динаміка бурхливо розпліскується на початку стрічки, але до кінця затихає нанівець. Коли я переглянула трейлер, то по необачності та невігластву своєму не запідозрила, що режисер нас всіх обдурить. Спершу він вас зацькує дикими, пульсуючими кадрами в супроводі розважальної музики та екшн-монтажу. Ти, навіть, встигнеш розчаруватись, що перед очима у тебе блимає італійській "вовк з уолл-стріт". Акценти центруються на сексуальності, поверх якої клішейно накладають наркотики. Сюжет розгортається навколо амбітності головного персонажу, до якого додають жанрових героїв другого плану, які мають традиційно викликати зацікавлення через певну громіздку загадковість. Режисер не буде жадібним та вдосталь дозволить вам насолоджуватися штампами. Будуть і танці дівчат в "слоу-мо" на терасі, і штучні відблиски на об'єктиві, і лагідно рожеві фільтри. Проте у вас не з'явиться відчуття карикатурності чи навмисної іронізації. Навпаки - ви розслабитесь, як на черговому сеансі перегляду фільму з масс-маркету. Тільки з часом закрадеться лише одна думка: а де, власне, Берлусконі?, але ладно, може режисер і не задумав робити його протагоністом. І ви об'єднуєтесь з героями, тими самими "іншими" в назві фільму, які дивляться в бік вілли прем'єр-міністра в очікуванні на візит "Сільвіо".
До нудоти відполірований, вкрай соррентінівський "сяючий кадр" з'явиться суттєво пізніше, разом із самим Берлусконі (мені страшенно до вподоби непомірне світло в сценах стрічок Соррентіно, бо воно невільно створює дискомфорт для глядача, хочеться попрохати "трішки відкрутити фільтри", а іноді і трохи зажмуритись). Ви так довго чекали на головного героя роззявивши рота, споглядаючи оголену дію в динамічних сценах, і нарешті він з'являється з карикатурною посмішкою у дурному та дотепному вбранні. Насправді це той Сільвіо Берлусконі, на якого ви чекали, якщо хоч трішки знали про цю постать до перегляду - ви чекали на карикатуру. Гіперболізований Сільвіо блукає територією садиби повз атракціони, змушує персонального барда грати улюблені його пісні, купляє політиків і футбольних гравців до ФК Мілан, планує запускати штучний Везувій, жартує, співає та, навіть, вступає в лайно.
"Зламного моменту" не буде, ви навіть не схопите думку, але виходячи з сеансу вже будете знати: фільм взагалі не про секс, і не про персонажів, які були на передньому плані більшу частину стрічки, не про "інших". Всупереч сюжетних переливів динаміка стихає, музичний супровід затьмарюється. Сільвіо йде до дівчат, "інші" влаштовують йому вечірку. Поступово не стає сексу, зникають "інші". Центр зміщується на звук рипіння попи проститутки об підлогу та старече дихання.

Режисер нікого не виправдовує і не звинувачує. Але не виправдовує він значно гучніше. Він не стане лицемірно витрачати драму на дівчат проституток, не надумає їм бутафорну трагедію, не додасть штучної чутливості. Дівчата хотіли стати коханками Берлусконі, аби стати коханками впливового політика-багатія, відзначаючи його харизму, як приємні додаткові обставини. Вони - "інші". Як і згасає поступово їх "промоутер", амбітний чоловік з цинічним хистом до "успішного успіху". Він - "інший". Значно більшою драматичною чутливістю режисер огортає подружжя Берлусконі, яке неминуче розпадається. Насиченість експозиції кадру біднішає, діалоги не несуть в собі вартісного сюжетного навантаження.
Відбувається землетрус, а Сільвіо залишається в драматургічній масці з карикатурною посмішкою і він її не зніме, але ви вже одержимі бажанням заглянути в проріз для очей. Нарешті Соррентіно показує вам те, що він хотів показати. Але що він хотів сказати? Можливо, що нічого, бо кінематограф не зобов'язаний вам щось "сказати".
~
Поділитись