Консерватор
Консерватор

МАМАЙ - УКРАЇНСЬКИЙ БУДДА


«
Я впевнений, що в світі образотворчого мистецтва не було нічого настільки дискусійного та містифікованого, як наш український «Мамай». Можливо тільки «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі мала подібну честь та увагу! Та образ невинного «Мамая» псувався більше вітчизняними горе-мислителями, які шукали в його образі ледь не самого Будду, потаємні знаки аріїв та калмицький слід…

Я бажав би звернути увагу на більш образотворчий аспект, ніж історичний, не дивлячись на те, що вони мають пряму залежність один від одного. Ба більше, історичний процес впливає на образотворче мистецтво набагато глибше, ніж нам здається. «Мистецтво – дитя свого часу» - проголошував В. Кандинський, і ми ж спостерігаємо цілий історичних шлях розвитку мистецтва, який безпосередньо відображає дух кожної пройденої доби. Тим не менш, при досліджені образотворчих форм, потрібно мати чітке бачення у розмежуванні між історією політичною та еволюцією форм у мистецтві – таланту, якого не вистачає багатьом дослідникам, що вводять ненавмисно в облуд себе та читачів.

Тепер яснішим стає головна проблематика у досліджені образу «Мамая» серед української та радянської історичних шкіл. Вони акцентували увагу на композиції більше ніж на самій техніці чи пластиці, втрачаючи при цьому зв'язок з самим витвором мистецтва. Як не дивно, але такий підхід ставив під сумнів всі історичні дослідження, які намагались відшукати таємницю появи бандуриста під дубом.

Безперечно, історичний підхід є необхідним інструментом у дослідженні будь-якого образу, але я намагатимусь трішки змінити напрям цього дослідження і звернусь до історії дещо іншої.
Перші зображення «козака-бандуриста», якщо вірити хронології, з'явились в кінці 17 ст. - поч. 18 ст., вони прикрашали козацькі доми, в особливості, доми козацької старшини та аристократії, лиш у 18 ст. «Козак-бандурист» надбав швидку популярність серед простого населення колишньої Гетьманщини, будучи символом свободи козацького духу (а не козацтва як військової структури!) та, очевидно, прикрасою. Дуже швидко ці однотипні зображення «Козака-бандуриста» стали національним символом, до якого ще не один вік будуть звертатись світові художники. Адже ігнорувати такий глибоко символічний новий образ було неможливо, тому вже доволі скоро він був під шквальним критичним поглядом російського академізму. І слід зазначити, що критика була доволі обгрунтована та полягала в дійсних проблемах образотворчої техніки цього народного зображення. Загалом критики звертали увагу на відсутність художніх знань в авторів «козака-бандуриста» і відносили ці зображення до примітивного мистецтва. Примітивне мистецтво втілює в собі такі поняття, як: відсутність, або неприродня перспектива, що створює ефект дитячого малюнку; різке обмежування об'єктів; не ослаблення відтінків кольорів, та ін. Треба також наголосити, що примітивне мистецтво, типу народного, не є еквівалентним у значені з модерним художнім напрямком «примітивізмом».

Безсумнівно, що народне мистецтво не мало академічної виправки та підпадало під критику в порівнянні з російським «реалізмом» 19-го століття. Тим не менш ми не спостерігаємо абияку мазню, але володіння конкретною технікою, яка безумовно відповідає іконопису. Ба більше, вірогідний вплив московської «парсуни» - ранній «примітивний» жанр портрету на базі іконопису, який зародився у 16 ст; хоча портретний живопис 14-15 ст. на теренах Великого князівства Литовського теж можна віднести до «парсуни» як такої, але його вплив та історія малодосліджені. Особливості «парсуни» - це попри все іконографічний тип: на відміну від тогочасних європейських «реалістичних» портретів, людина в «парсуні», як і на іконі, не належить собі, виглядаючи поза часом і дійсністю. Це і є відповідь на часте запитання про «містичний-медитативний» погляд Мамая, який не має нічого спільного ні з калмицькими зображеннями Будди, ні з чимось іншим.
Історія же самого сюжету доволі цікава і породжує численні неймовірні гіпотези, аж єднання зі скіфськими пам'ятниками «мамаями», які, безперечно, мають іншу непересічну історію. Спершу, гадаю, потрібно розібрати походження назви. Хоч самі картини ніколи не мали записаної або задокументованої назви за собою, але саме через це збереглись народні найменування, більшість з яких мають зовсім іншу назву, ніж звичне всім, «козак Мамай», на кшталт: «козак-бандурист» і «козак-запорожець». Стосується це передусім того, що під картиною завжди писали ніби «слова козака», що ніхто не знає ні його, ні його походження.

До того ж, назва «Козак Мамай» почала активно поширюватися саме після початку гайдамацьких повстань. Що свідчить про те, що символ «Мамай» не є першочерговим, а набувся очевидно пізніше. Та це не полишає питання про історичне походження козака Мамая, яке чомусь відразу викликає асоціації з золотоординським ханом Мамаєм, який програв битву на Куликовому полі проти московського князя Дмитра Донського в 1380 році. Але будь-які подібні асоціації вщент руйнуються, коли ми відкриваємо прокурорські списки вбитих, або захоплених гайдамаків, серед яких неодноразово зустрічається кличка «Мамай», навіть у одного із славнозвісних гайдамацьких отаманів. Ця подія багато пояснює нам, хто такий Мамай, і чому на деяких зображеннях «Козака Мамая» на деревах висять трупи…
Але, як вже було зазначено, «Мамай» - явище пізнє, ба перші зображення ще не мали такого смислового підтексту. І спостерігаючи статечність композиції від самих ранній картин до сучасності, маємо сміливість зробити висновок, що центральним персонажем картини «Козака Мамая», не є сам Мамай, як історичний образ, а навпаки образ невідомого козака, що сидить, грає на кобзі і палить люльку. Тому неправильно називати ці картини «Козаком Мамаєм», адже «Мамай» - це ситуативне доповнення; на жаль, не маючи іншої статичної назви, прижилась саме ця, що дає відповідь на запитання про ім'я «невідомого» козака.

Тим не менш, образ «козака-бандуриста», або ж «козака-запорожця» з'явився після доби Руїни і символізує, поза все, не войовничий образ лицаря, який хотіли би бачити вітчизняні мамаїсти, а духовний збірний козацький образ, який втілює волю та свободу – головні ідеї козацтва. Ці символи є поетичні і філософські, що переплітаються з тогочасною українською поезією, створюючи образ бандуриста, споріднений з поширенням барокової літератури на теренах тодішньої України. Не дивно, чому в центрі сюжету сидить саме бандурист, адже він слідує традиціям давньоруського бояна, виконуючи роль символу поезії, музики та мистецтва в цілому, що пов'язані з козацькою добою.

Багато дослідників збиваються з пантелику, коли починають трактувати символи та образи на картинах «козака-бандуриста». Особливо це пов'язано з позицією сидіння бандуриста, так би мовити, по-турецьки. По-перше, я звернув би увагу на музичний інструмент в руках козака – це кобза (ні, не бандура), достеменне походження якої досі не відомо, але найбільш вірогідна теорія про татарське запозичення з тюркського струнного інструменту *kopuz (тур.). Очевидна відповідь з'являється, коли ми спостерігаємо тюркську традицію гри на kopuz'і – сидячи зі схрещеними ногами для зручності тримання інструменту.
Якщо тюркський елемент у формуванні деякого пласту української культури заперечувати ніхто не стане, то полишається питання про подальші символічні інтерпретації.

Найбільш важливий композиційний елемент поза бандуристом – це дуб. За своєю історією, дуб посідає доволі важливе місце в слов'янській культурі, і не тільки! Перші спогади про ці дерева сягають дохристиянської Русі, де описується момент приношення клятви у дубовому гаю – воно й не дивно, адже саме дуб був символом слов'янського бога Перуна (дот. дуб був священним деревом Зевса, Донару, Перкунаса і Юпітера). Після хрещення Русі дуб залишає за собою першочергове значення, як символ влади, покровитель роду і воїнів. Будучи одним із головних елементів в композиції «козака-бандуриста», звертає свою увагу на пам'ять про героїзм та традиції.

Який ж козак без коня? Кінь надзвичайно частий символічний елемент, що поєднує в своєму образі козацьку волю та приналежність до своєї землі. Кінь зображується прив'язаним до спису, який встромлений наконечником в землю (не завжди), нагадує глядачеві про відданість козака своїй землі; будучи вільним, він обирає землю, де був народжений. Символізм коня і дубу переплітаються і є взаємозалежними.

Подалі полишається деталізація картини елементами побуту козака, які не є так важливі у розгляді символізму, як у спостеріганні збереження іконописної традиції у поєднанні з народною творчістю, що зумовлює реалізацію хибної перспективи і неправильного використання техніки світлотіні.

У своїй природі зображення «козака-бандуриста» є поєднанням руського іконопису і парсуни з народним малярством, яке здійснене під впливом культури бароко. На виході, ми маємо цілком довершений й унікальний народний образ, що до сьогодні є одним із найпопулярніших на пострадянському просторі. Образ «козака-бандуриста» вимальовувався цілою низкою видатних художників: О. Сластіон, Т. Шевченко, І. Ріпин, Д. Бурлюк та ін.
«Хотъ дивисъ ни девисъ да ба, нивгадаєшь виткиль. Я а якъ завутъ ничирикъ називай.» (середньоукр.) – мова бандуриста, яка продовжує нагадувати нам, що неважливо ні його ім'я, ні походження, але важливий символ, який він несе. Він – іконописне бароко за духом й за змістом.
~
Поділитись