Консерватор
Консерватор
Консерватор розмовляв з народним депутатом від Радикальної партії Олега Ляшка Ігор Мосійчук про відстоювання традиційних цінностей на міжнародній арені, рецепт перемоги над Московією та ідеологічних політиків в Україні.


На в'їзді до лікарні Шалімова говоримо коротко: "До Мосійчука" і шлагбаум одразу піднімається. Дві хвилини на перекур, недопалок швидко гасне під осіннім дощем. Вітаємося з охороною. Правоохоронець на мить замислився, зупинивши погляд на моїй сумці з зображенням палаючого поліцейського Prius. У цій задумливості я його і лишаю. Піднімаємося на 5 поверх. Вираз обличчя бійця Альфи на вході до палати якісно відрізняється від фізіономій попередніх силовиків. Тиснемо ліву руку Ігорю Мосійчуку. Права, після замаху, прошита апаратом Ілізарова. Ігор телефоном дає інтерв'ю журналісту телеканалу «1+1». Останній в'їдливий: гроші, бізнес, зброя, імена, чеченці…
Наша черга.


Вочевидь, я не помилюся, назвавши Ігора Мосійчука прихильником консервативних цінностей. Чи може, на вашу думку, Україна пожертвувати заграванням з ліво-ліберальною риторикою Брюсселя, особливо зважаючи на тренд посилення правих у Східній Європі? Чи можемо ми знайти додаткові точки дотику з останніми, спираючись на цінності християнства, інституту сім'ї та національного суверенітету? При відповіді врахуйте активну роботу Росії в середовищі європейських правих. Чи це може призвести до того, що Україна після зміни політичної палітри Європи лишиться в оточенні ворожих сил?

Відповідь на ваше питання я би розділив на дві частини.

Україна, як держава, зобов'язана виходити виключно зі своїх політичних та національних інтересів, підтримуючи ті політичні сили за кордоном, які для неї вигідні.
Вигідні для України, хочу наголосити, не з точки зору ідеології, а зважаючи на наші національні інтереси. Якщо та чи інша політична сила в Європі сповідує необхідні і важливі для нас речі, я маю на увазі не лише протистояння Кремлю, а, наприклад, економічну співпрацю, ми не повинні обмежуватися у взаємодії, яким би цей уряд не був і з кого він би не формувався. Такою має бути точка зору державника.

Друга частина, - це точка зору політика, який, як ви правильно сказали, сповідує консервативні цінності. Ми повинні доносити свій світогляд і повинні намагатися вибудовувати стосунки з тими людьми в Європі, які сповідують аналогічні або близькі нам світоглядні орієнтири, і не повинні боятися про це говорити!

В Будапешті на Семінарі ради Європи, який був присвячений ратифікації Стамбульського протоколу, я на весь голос сказав, що українська нація не сприймає певних критеріїв, певних речей, що порушують наші традиційну культуру та традиційне світосприйняття. Тому наш Парламент не може піти на ратифікацію цієї конвенції у повному обсязі. Два дні я на це витратив, але переконав присутніх представників Ради Європи у тому, що ми цього не зробимо. Наводив різні аргументи та все детально пояснював. В результаті вони погодилися, що застереження які пропонуємо ми, не будуть на впливати на загальну суть конвенції, але, в той же час, вони дадуть можливість зберегти традиційне українське суспільство та традиційну українську родину. Одним реченням про суть: Стамбульська конвенція за запобігання насиллю проти жінок абсолютно нормальна, - насилля над будь-ким держава повинна зупиняти, адже існує монополія на насилля.

Але, в той же час, коли в статті четвертій конвенції вводиться поняття «гендеру», яке є не лише не притаманне українському суспільству, а й навіть українському законодавству, а тут пропонується його законодавчо закріпити, звичайно, я виступив проти і став одним з тих, хто дуже активно це заперечував. Після цього, вже в Києві, я мав зустріч з директором Демократичного Національного Інституту Сполучених Штатів, - доводив українську позицію Мері Хань. І вона погодилася, що конвенцію потрібно ратифікувати з застереженнями до статті чотири.

Вищезазначене говорить про те, що, відстоюючи свою позицію у світі та Європі, ми можемо багато чого досягти, але для цього потрібно проявляти твердість, не беручи за приклад нашу владу, що намагається вклонитися будь-якому іноземцеві.

Росія звертається до євроскептичного електорату, намагаючись затвердити себе у якості оплоту традиційних цінностей, що якісно відрізняється на контрасті культурної політики Брюсселя. Не в останню чергу в цій пропаганді відіграють роль російські ЗМІ, що спеціалізуються на роботі за кордоном та витягують з російського бюджету десятки мільярдів рублів. Чи можемо ми власними ініціативами хоча б наблизитися до рівня противаги росіянам, зважаючи на те, що при наявності нашої активності, євроскептики швидше стають на бік України. Адже вони легко розуміють, що у нас з ними значно більше спільного, ніж з росіянами. Якими ще методами, окрім діяльності окремих політиків, ми можемо протидіяти російській пропаганді за кордоном?

Наразі є два моменти.

Перший: ми маємо доводити ідеологічно близьким громадянам Європи, що Росія насправді не консервативна країна, що Росія - тоталітарна країна, у якій немає абсолютно жлдної ідеології окрім тоталітаризму, який дістався у спадок від більшовиків, його найгіршої форми, яка якраз і знищувала всі культурні цінності, будуючи інтернаціоналізм. Що вони не мають нічого спільного ані з націоналізмом, ані з консерватизмом, ані ні з чим. А їхні потуги - це фейки і мавпування. Мавпування європейських рухів, мавпування національних рухів.
Не може бути в країні-імперії, де немає корінної нації, а Московія саме такою і є, жодних національних рухів. Там можуть бути національні рухи чеченців, національні рухи татар, національні рухи удмуртів, але коли немає корінної нації, який може бути національний рух руських? Тим паче, якщо ці так звані руські або наполовину українці, або на половину євреї, або ще хтось? (сміється)

Другий: як це донести.
Їхати до Європи та говорити, використовуючи всі майданчики: Раду Європи, ПАРЕ, семінари та все, що організовується. Бо наша держава, на жаль, в цьому сприяти не буде. Наш, так званий, Мінстець не може впоратися із засиллям російської пропаганди на Сході. Тому говорити про якісну подачу традиційної України через телекартинку поки що не можемо.

Війна з Росією. Ми нерідко чуємо з вуст наших високих військових чинів заяви про те, що ми нібито не можемо вести повноцінної війни з Росією, або ж, взагалі, вдаватися до будь-яких наступальних чи динамічних дій. Головний аргумент: технічне відставання.
З іншого боку, ми знаємо, що вирішальні аргументи - це не лише зброя та кількість техніки. Згадуючи досвід Першої Чеченської, ми бачимо, що маленькі нації, які очолюються рішучими лідерами, можуть змусити Росію відступити. Ви маєте рецепт війни з Росією, зважаючи на те, що будь-яке затягування або консервування конфлікту військової напруги і потенціалу війни не зменшує.


Рецепт дуже простий. Не я його вигадав. Він існував до мене. Я його лише повторюю.
Засади нашої перемоги над Московією, яка попри все лишається імперією, є у її розвалі. І мене, у геополітичному плані, більше цікавить, де буде проходити україно-китайський кордон по території теперішньої РФ. Насправді, Україна може наступати, Україна має наступати, але Україна має ставити перед собою чітку мету. Мета має бути одна: всі дії мають бути зведені до закриття державного кордону України. Всі чудово розуміють, якщо закрити кордон між Україною та Московією, то збройний конфлікт на Сході закінчиться за два, максимум за три тижні.

Ви ветеран не лише парламентаристської політики, але і вуличної. З огляду на ваш досвід, чи стає більше ідеології, ідеологічної риторики в політичних процесах? Чи зростає, я говорю про політиків, рівень політичної освіти? Якщо – ні, то що заважає цьому процесу?

У нинішньому складі Парламенту досить багато політиків, порівняно з попередніми скликаннями, яких можна назвати ідеологічними. Але, на жаль, у нашій політиці практично відсутні ідеологічні партії. Якщо ми зараз поглянемо на партійний склад Парламенту, що ми там побачимо: яка ідеологія у «Народного Фронту», яка ідеологія БПП?

У Вікіпедії написано…

(Перериває)
У Вікіпедії десь, як на паркані. «Самопоміч» - хтось скаже, яка ідеологія? «Батьківщина»? Ми, звичайно, можемо зробити якийсь аналіз їхніх голосувань, їхніх дій. Але, у той же час, вони не декларують ідеологію, вони її не продукують, не розвивають. Коли молодь бачить це, вона розуміє, що це партії без ідей, які не мають жодної ідеології. Я вже мовчу за представлені в Парламенті олігархічні групи.

Чи можемо ми в майбутній перспективі перейти на політичну систему, притаманну Заходу, де є політичні сили, вкорінені в певні сегменти суспільства, що традиційно представляють певні його прошарки? Чи все ж нас чекають ще десятки років боротьби харизматичних популістських вождів?

В боротьбі харизматичних осіб нічого погано немає. Інша справа, ідейні ці люди, чи не ідейні. І наскільки вони використовують ідеологію, якщо навіть її сповідують, для своєї країни. Можна 30 разів написати на футболці націоналіст, комуніст, анархіст, консерватор чи будь хто, але, якщо ти політик і якщо ти в Парламенті, якщо ти приймаєш важливі рішення, то відповідно до цього про тебе і треба судити.

Дзвінки журналістів та помічників продовжують розривати телефон Ігора Мосійчука, під дверима вже сформувалася черга з бажаючих переговорити, передати інформацію або просто зробити селфі з пораненим ветераном української політики. Я роблю так само і вирішую закінчити інтерв'ю.