Консерватор
Консерватор
В усіх трьох абрамічних релігіях сказано, що людство, починаючи від прабатька Адама знало про ідею існування Єдиного Бога, але потім забуло її (через що і було покаране Всесвітнім Потопом). Різниця полягає в тому, що юдеї вважають точкою завершення досконалости свого вчення місії Абрагама та Моїсея, християни – місію Христа, а мусульмани – місію Мухаммеда. Незважаючи на ряд протирічч між цими релігіями – і в Старому, і в Новому Заповітах, і в Корані сказано, що монотеїзм з'явився раніше політеїзму, а людству просто час од часу треба було нагадувати про існування Єдиного, оскільки в своєму падінні воно зайшло надто далеко (ще абрамічні релігії відрізняються трактуванням того, що вважати за точку досягнення людством ідеалу спасіння – але це питання знаходиться поза межами нашої теми).

У часи епохи Просвітництва французькі філософи-енциклопедисти (які в абсолютній більшості сповідували антиклерикальні погляди) вивели наступну формулу: ''На зорі історії людство поклонялось багатьом богам – а з початком централізації влади в руках одного правителя, воно поступово дійшло до монотеїзму''.

Така формула (після дуже довгих суперечок та контраверсій) остаточно затвердилася як домінуюча у світовій історико-філософській науці з моменту поширення ідей Фрезера та Фройда, котрі у свою чергу виводили різноманітні релігійні містерії від побутових або сексуальних потреб людини, вважаючи що чим далі в своєму розвитку йшло людство, тим більш вигадливих форм набували згадані раніше явища. Таку точку зору повністю поділяли марксисти, які сформулювали гасло: ''Один Бог на небесах - один цар на землі!''. Тобто, за Марксом, релігія завжди слугувала потребам вождя (фараона, короля, імператора, президента), а доктрина монотеїзму була ним вигадана для обгрунтування своїх претензій.

Однак вже у 70-их роках з'явились праці, які категорично заперечували подібне трактування релігії. Вони з'являлись і раніше, але саме тоді автори, які не сповідували ідею того, що монотеїзм - це результат еволюції політеїзму висунули принципово нові аргументи.

Італійський історик Карло Гінзбург (цікаво, що він був коммуністом, тобто, явно не був упередженим при дослідженні теми) вивів просте, але очевидне спостереження. У надзвичайно централізованих Ассиро-Вавилонській імперії, Єгипетському царстві, Китаї та Імперії інків – монотеїзм чомусь не став державною релігією, тоді як в євреїв (у котрих навіть не було власних царів до певного моменту) та арабів (які політично не були одним цілим) виникло єдинобожжя, а в Европі його поширили греки та римляни (котрі теж ні разу не тяжіли до самодержавності). Так само ідеї монотеїзму в Европі були сприйняті варварськими королями Середньовіччя, які ніколи не були абсолютними володарями на своїй землі (до того ж їхні держави зазнали феодальної роздробленості після прийняття християнства), а не фінікійськими містами-колоніями Сицілії чи землями етрусків (де проглядалися тенденції того, що ми називаємо ''деспотією'', щоправда не в самодержавному, а в бюрократично-чиновницькому варіянті), які вже тоді мали налагоджені торгові зв'язки з землями де жили євреї. Тобто, жодного взаємозв'язку між централізацією влади в руках однієї людини та монотеїзмом немає.

Інший учений - філософ і теолог О'Коллінз, аналізуючи різноманітні праці єгиптологів знайшов у них посилання на давньоєгипетські тексти епохи Стародавнього царства. До прикладу, в гімні Птаху його названо ''єдиним, творцем, сокровенним, всемогутнім та всеблагим'' (чи не схоже на юдео-християнські епітети Бога?), а бога Атона названо ''єдиносущним з Птахом''. Ці боги ототожнювалися між собою і сприймались як одне ціле. Різниця лише в тому, що словом ''Птах'' його називали у Мемфісі, а словом ''Атон'' у єгипетських Тебах. Причому це явно не є іудейським впливом, оскільки гімни датуються 3000 роком до Р.Х, коли жодних юдеїв ще не було на світі.

Єгиптолог Волліс Бадж узагалі пропонує вважати, що в Єгипетському стародавньому царстві існував монотеїзм (звісно, не в формі іудаїзму, християнства чи ісламу, але він все одно існував) до тих пір, поки фараони не загордились і почали проголошувати себе богами. Тобто, спроба відродження монтеїзму Ехнатоном, таким чином, була спробою повернення до старих традицій, а не набуттям нової. А схожості поглядів єгипетської та іудео-християнської міфології на загробне життя не є випадковими (тільки єгиптяни, перейшовши на політеїзм, відчутно спотворили першочерговий міф, який зберігся в абрамістичних релігіях). Причому, вищенаведена теорія не є маргінальщиною, оскільки її автори є авторитетними дослідниками і на їхні вчення опираються ряд спеціалістів у галузі історії та культури Давнього Сходу.

Шумеролог Семюел Крамер стверджує, що найпопулярнішим культом Месопотамії був культ Еа (бог води, який дав людству всі винаходи), котрий тільки пізніше переріс у культ Мардука (у Вавилонії) і Ашшур (в Ассирії). Якщо згадати, що Мардук і Ашур - це аккадські та арамейські (семітські) назви шумерського (не семітського) бога Еа (і тільки в більш пізніх міфах Еа став батьком Мардука), то можна прослідкувати, що з поглибленням політичної роздробленісті, консолідація монотеїстичних культів зазнавала краху, а давні мессопотамці знову ставали язичниками.
Не випадково, саме звідси і походять абрамістичні релігії, оскільки сам Абрагам був багатим амарейським вождем, який жив на землях, підвладних шумеро-аккадському місту Ур, та зберіг монотеїзм (на відміну від своїх сюзеренів).

Тенденції до монотеїзму існували не лише у розвинутих цивілізаціях з єдиним центром, але і в суспільствах іншого типу. Так, мезоамериканські індіяни чібча (муїски) поклонялись богу Бочіка, який прийшов зі Сходу, вчив людей жити по справедливости і носив хрест на шиї. Жреці інших богів заздрили йому і вирішили його убити, але учні попередили Бочіку і він збудував пліт на якому покинув рідні землі, обіцяючи повернутись. Звичайно, Церква ніколи не визнавала того, що Христос міг приходити на світ двічі (в Палестині і в сучасній Колумбії), але вона закривала очі на те, що чібча ототожнювали Бочіку з Христом, і таким чином без жодних проблем заміняли один вид монотеїзму іншим.

Інша мезоамериканська цивілізація, тольтеки, спробувала дійти до монотеїзму самостійно. Місцевий реформатор, цар Кукулькан (Кетцалькоатль), який залишив нам ряд написів стверджував: ''Поклоняйтесь Єдиному Творцю. Єдиному в багатьох стихіях і сутностях (тобто різні ''боги'' вважались його еманаціями), Володарю землі, небес і Шібальби (підземного світу). Приносьте йому нектар та квіти. Забудьте про дари смерти, які вимагав Тескатліпока чи про дари життя, які вимагав Чак''. Через невдачу реформи Кукулькана і його втечу далеко на Південь, місцеві жителі спотворили його вчення і почали поклонятись йому, як богові. Хоча, в спеціалістів по регіону є версія, що сам Кукулькан на старості років з`їхав з глузду, захопив кілька міст-держав майя і проголосив себе богом. Тому, що є майянські таблички які називають Кукулькана богом ще при його житті. Щоправда, потім це посприяло тому, що вони без особливих питань навернулися у християнство, оскільки асоціювали Христа з Кукульканом. Подібні тенденції були і в релігії кечуа (саме народу кечуа, а не давніх інків, які теж поклонялись йому, але на рівні з іншими богами). Кечуа вважали Віракочу ''Єдиним богом-вседержителем'', а інших ''богів'' – його слугами або дітьми.

І нарешті, монотеїзм часто приходив до рамок тієї чи іншої цивілізації ззовні. Від значно більш примітивних у державному та цивілізаційному плані народів, проте значно більш просунутих у плані філософському. Так, давні індійці до знайомства з буддизмом жили за системою: ''Чим більше жертв принесеш богу - тим краще''. В результаті, найбільш праведним міг вважатися багач, який робив відверто антисоцальні вчинки, але приносив у жертву тисячі биків. А до знайомства з християнством та ісламом (останній через ряд історичних подій став в Індії популярнішим) індійські ритуали просто перетворились на данину традиції (через колосальний відрив брахманізму від ведизму), схожій на конфуціанство. Абрамічні релігії заповнили цю пусту нішу (індійськими мусульманами і християнами), тобто зачали індуїстські революції.

Ще примітивнішою у цьому плані була релігійно-філософська система Японії (далеко не дикунської країни), яка сліпо копіювала китайські зразки. Самі китайці вигадали ряд філософських соціальних учень, але консолідуючу державну релігійну доктрину (чан-буддизм - конфуціанство було соціальною доктриною), в якій був Деміург, сприйняли ззовні. Під впливом християнства (яке вже стало державною релігією у васалів Ірану – Вірменії та Грузії) на зороастрійському соборі, скликаному шахіншахом Хосровом й було вирішено, що є тільки один Бог – Ахуру-Мазда, а інші боги є просто сильними духами (ахурами). Правда, на відміну від християнства, місцевий Диявол (Ахріман) за силою не поступався Богові. Швидше за все - це вплив гностиків, яких уже тоді виганяли з території европейської частини Римської імперії – подалі на Схід. Запозиченим був монотеїм у греків (щоправда, в Платона та Аристотеля була ідея Деміурга. Так само, як була вона і в неоплатоніків, але панівною ця теза так і не стала), і у римлян (теологія яких була слабкорозвинутою).

Отже, варто було б завершити постановку питання словами французького теолога Ернеста Ренана: ''Хула великого мислителя більш мила Богові, аніж молитва лицемірного хтивця''. Адже, точки зору християнства – після приходу в світ Христа, будь-який інший монотеїзм не є угодним Богові, але він є результатом колосального напруження людського інтелектуального потенціалу.