Консерватор
Консерватор
ЯК ВІДЖИМАЛИ РЕСПУБЛІКУ:
ЧОМУ ЛАВРИНОВИЧ МАЄ СІСТИ?
"Iure, lege, libertate, re publica communiter uti oportet (Правом, законом, свободою, республікою совісно користуватися спільно)"
— Катон
Римляни надзвичайно серйозно ставилися до своєї республіки (res publica) та свободи (libertas). Зв'язок між цими двома поняттями був настільки тісним, що зазіхання на свободу, котру в сучасному розумінні можна вважати синонімом правоздатності, прирівнювалося до посягання на республіку (державу). Загрозу римляни виявляли у багатьох речах, наприклад, у діях братів Гракхів. Їх було двоє: Тиберій і Гай, - обоє молоді реформатори, талановиті красномовці й просто класні хлопці. Старший Гракх, Тиберій, впроваджував земельну реформу: хотів відібрати у громадян землю, щоб допомогти бідним селянам якоїсь із провінцій. Не вийшло. Пізніше Цицерон писав: "В попередньому поколінні лунали голоси, котрі славили Публія Назіку, вбивцю Тиберія Гракха, як першого серед громадян". Молодший, Гай, пішов ще далі: спробував роздавати римське громадянство латинянам та іншим аборигенам. У підсумку Луцій Септимулей, друг Гая, за гроші зголосився відрубати голову у трупа молодшого Гракха.

Ця історична казочка свідчить не стільки про здоровий консерватизм та свободолюбство давніх римлян, як про важливість res publica для громадян Риму, котрому ми маємо вчитися і при тому якнайшвидше. Тому що серед нас, громадян української res publica, вже давно завелися свої реформатори. Про яких, власне, зараз і піде мова.

Протягом п'яти років після Зимової революції українці поступово забувають, чому і через що взагалі відбулося повстання і чому воно було правомірним. Забуття себе - чи не найхарактерніша риса українців, адже ми забули все, що можна було і продовжуємо забувати навіть те, що тільки-но завершилося. Але зараз не про це. Отож, не враховуючи "кастрюльок", "хочу-як-у-Польщі" чи "за долар по 5", за що стояв Майдан?

Ні для кого не секрет, що це був протест проти узурпації влади тодішнім президентом Віктором Януковичем. Але чи зможеш ти, конкретний читачу, сформулювати, яким чином і що саме Федорович "узурпував"? 99% не здатні аргументувати доцільність Зимової революції. Тобто, немає розуміння, що саме порушив тодішній Гарант разом з усіма співучасниками (серед яких Лавринович, котрий має сісти!).

Маємо смішну і просту схему: тиран, він же Батя, він же Віктор Янукович вирішив узурпувати (захопити) владу в державі Україна понад ту, яку йому дав український народ. Просто так узяти і виголосити себе умовним імператором не можна, тому що такі приколи нині не в моді та й народ не сприймає вседержительських замашок у відкритій формі. В такому разі, як порадили Федоровичу мудрі люди, потрібно робити все за старою схемою - "рейдерства", проте тепер не яку-небудь земельну ділянку чи бізнес, а цілу країну, але теж через умовне "судове рішення". Таким судовим рішенням стало рішення Конституційного суду, яке "просто" виконали топ-чиновники, такі як Лавринович.

Хто мав справу з подібними речами, розуміє, що діяв Батя по "класиці". Візьмемо, наприклад, умовне ОСББ чи ТОВ "Україна". Найвищий орган установчої влади - загальні збори співвласників (всеукраїнський референдум або вибори, себто - український народ). Збори затверджують статут (конституцію) формують правління (уряд) та обирають голову (президента).

Янукович, будучи умовним головою Правління, вирішив, що раз він займається справами будинку, то цілий будинок належить персонально йому і повноваження голови, без волі загальних зборів, можна розширити за рішенням "умовного суду".

Аналогічно Янукович, разом зі своїми поплічниками, вчинив з Україною - без відома і згоди реальних власників держави, тобто громадян України, вирішив, що є власником держави. "Узаконив" це через Конституційний суд і пана Лавриновича, котрий служив тоді міністром юстиції. Саме тому Лавринович та інші посібники Януковича мають сісти!

Це був короткий виклад. Проте для особливо вибагливих пропоную детальний правовий аналіз узурпації Януковичем влади. Попереджаю одразу - це нудно, проте пізнавально.


«
Переворот
1 жовтня 2010 року в Україні відбувся державний переворот. За день до того, 30.09.2010 Конституційний суд вирішив:

"1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

2. Покласти на органи державної влади обов'язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV".


У рішенні КСУ від 30.09.2010 також йдеться, що повернення до Конституції 1996 року "забезпечить стабільність конституційного ладу в Україні, гарантію конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України".

1 жовтня 2010 року текст "нової Конституції" було опубліковано у спецвипуску бюлетеня "Офіційний вісник України". Відповідно до Постанови Кабміну від 23 квітня 2001 р. N 376 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним", вносити рішення КСУ (як і будь-які інші нпа) до ЄДРНПА має Міністерство юстицій. Рішення КСУ від 30.09.2010 було доволі значущим, себто тодішній міністр юстиції Лавринович не міг не знати про його внесення до ЄДРНПА та публікацію в "Офіційному віснику України". Хоча екс-міністр й не заперечує того: "Які можуть бути питання про порушення, якщо це було чисто виконанням функціональних обов'язків, які жодним чином не причетні до суті питання? Зміни до Конституції приймаються і приймаються у ВР, процедура їх ухвалення описана. Міністерство юстиції публікує всі рішення Конституційного суду - це обов'язок".

В принципі, у словах Лавриновича є частка істини, адже у часи Януковича "чисто виконанням функціональних обов'язків" усіма органами держ влади можна назвати узурпацію влади.

Яким же чином відбулася узурпація та чому сьогодні Лавриновича підозрюють у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади) КК України? Чому Лавринович має сісти?


«
Україна є республікою
Можливо для когось це стане відкриттям, але у статті 5 Конституції України зазначається:

"Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу".

Вже згадуваний Конституційний суд у рішенні від 05.10.2005 розтлумачив положення статті 5 Конституції наступним чином:

"1. Положення частини другої статті 5 Конституції України "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ" треба розуміти так, що в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.
Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та законами України формах безпосередньої демократії є обов'язковими.

2. Положення частини третьої статті 5 Конституції України "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами" треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.

3. Положення частини четвертої статті 5 Конституції України "ніхто не може узурпувати державну владу" треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями".


Для того, щоб зрозуміти, яким чином і що саме порушили судді КСУ варто звернутися до окремих думок суддів КСУ Шишкіна В. І. та Стецюка П. Б. стосовно рішення КСУ від 30.09.2010.

Шишкін В. І. вважає, що : "Наявність у Верховної Ради України повноважень вносити зміни до Конституції України є лише елементом установчої влади, але він обумовлює виключне право Верховної Ради України на "остаточне втручання" в текст Конституції України, за винятком її положень розділів I, III, XIII, коли таке право належить безпосередньо Українському народу. Однак навіть це часткове позиціювання Верховної Ради України з установчою владою підтверджує заперечення щодо дій інших органів державної влади, зокрема й Конституційного Суду України, стосовно змін чи поновлення конституційних норм. Тобто вирішувати всі питання, які стосуються дієвості положень Основного Закону України, має лише той орган державної влади, якому це "доручено" за приписом Конституції України, а таким органом є Верховна Рада України. Такий підхід випливає із положень частини другої статті 19 Конституції України.

У Рішенні від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що "влада народу здійснюється в межах території держави у спосіб і формах, встановлених Конституцією та законами України". Саме тому в Рішенні від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008 вказано, що "на думку Конституційного Суду України, прийняття нової Конституції України (нової редакції) може бути здійснене установчою владою у спосіб і формах, встановлених Конституцією та законами України". Такі приписи дають можливість зробити висновок, що "втручання в тіло конституції" може бути здійснене лише установчою владою, а не будь-яким іншим органом державної влади та у спосіб і за формою, визначеними Конституцією України.

Конституційний Суд України, зробивши висновок про "відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222", здійснивши конституційний перегляд існуючого устрою влади в державі, перебрав на себе повноваження установчої влади в державі, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України".

Думка судді КСУ Стецюка П. Б. суттєво різниться з судженнями Шишкіна, проте її зміст теж вважаю необхідним для ознайомлення: "Необґрунтованою видається позиція Конституційного Суду України, відповідно до якої "визнання неконституційним Закону № 2222 у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222". Спроба аргументувати цю позицію посиланням на те, що "аналогічні правові наслідки мали місце після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2009 року № 17-рп/2009 у справі про конституційно встановлену процедуру набрання чинності законом, в результаті якого положення Закону України "Про Конституційний Суд України" відновили свою дію в попередній редакції", є некоректною. У випадку із внесенням змін до Закону України "Про Конституційний Суд України", що стали предметом розгляду у Конституційному Суді України, мало місце, з одного боку, внесення змін до так званого звичайного закону, а з іншого - змінені положення цього закону (до моменту визнання їх Конституційним Судом України неконституційними) так і не були реалізовані на практиці.

Істотне значення має та обставина, що норми Закону № 2222 з часу набрання ним чинності фактично стали нормами Конституції України. Наголошую, що відповідно до Конституції України в редакції Закону № 2222, починаючи з 1 січня 2006 року здійснювалася організація державної влади в Україні, зокрема формувався Кабінет Міністрів України, реалізовувалися повноваження Президента України, Верховної Ради України (в тому числі з прийняття законів України) та Кабінету Міністрів України, призначалися і проводилися вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів місцевих рад, а самі положення Конституції України в редакції Закону № 2222 стали основою найрізноманітніших правовідносин, застосовувалися судами, у тому числі й Конституційним Судом України. Крім цього, приймаючи окремі акти, Конституційний Суд України неодноразово посилався і застосовував положення, які визнані неконституційними у Рішенні.

Приймаючи Рішення про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222 "у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття" (пункт 1 резолютивної частини Рішення), норми якого з часу набрання ним чинності стали нормами Конституції України, Конституційний Суд України мав би визначити у цьому Рішенні порядок і строки його виконання. При цьому обов'язковим суб'єктом процесу "порядку виконання Рішення" мала б бути визначена Верховна Рада України як законодавчий орган, до компетенції якого безпосередньо належить внесення змін до Конституції України".

Отже, своїм рішенням від 30.09.2010 КСУ створив передумови до повернення Конституції 1996 року, тим самим давши можливість іншим чиновникам змінити конституційний лад, надавши Януковичу В.Ф. додаткових повноважень, за які народ не голосував. Очевидно, що це порушення статті 5 Конституції України, тому окремі судді КСУ та інші чиновники порушили виключне право українського народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні.

Відтак, Лавринович, будучи на той момент міністром юстиції, був відповідальний за публікацію рішень КСУ та нових нпа, котрі набирали чинності тільки після публікації. Це був його, як висловився екс-міністр, "функціональний обов'язок". Проте не у випадку, коли виконання цих дій становить суспільно-небезпечне діяння, тобто злочин. Присягаючи на Конституції, Лавринович напевне знав, що "функціональний обов'язок" не може бути вище прямої норми Конституції, яка визначає, що право змінювати устрій в державі належить виключно народові, який діє через своїх представників в парламенті.

Опублікувавши рішення КСУ від 30.09.2010 Лавринович, за твердженням ГПУ став співучасником злочину і також порушив право українського народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні.

Злі язики нашіптують, нібито-то Лавринович особисто надиктовував суддям КСУ текст рішення від 30.09.2010. Проте ми з вами ж віримо у таємницю так званої "нарадчої кімнати" тогочасних суддів КСУ. А також у Діда Мороза та чугайстра.

На жаль, мала ймовірність, що ми дізнаємося, яким чином готувався текст сумнозвісного рішення, проте можемо здогадатися, хто порушив право українського народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Бінго!

Саме тому Лавринович має сісти.

P.s. Дивно, чому Янукович і його посіпаки не пішли далі в своєму "рейдерстві" і не визнали неконституційним, наприклад, Закон "Про прийняття Конституції України і введення її в дію", яким скасовано Конституцію УРСР 1978 року, а там ще трошки й відновлення повноважень Сталіна виглядало б цілком "юридично".



«
RES PUBLICA
Це латинське слово у Конституції вживається без перекладу на українську, а записується транслітом. Мудрі дядьки (насправді ні) в університетах розповідають, що республіка - це форма державного правління, а дослівно вираз res publica перекладається "справа народу". Насправді трошки не так.

Цицерон, розважаючи за це словосполучення, зазначає, що "res publica - це, справді, справа народу, проте народ - це не всяке збіговисько, зібрання разом тим чи іншим способом, але об'єднання багатьох людей, пов'язаних згодою з приводу права і загального блага".

Фактично це і є визначення того, що ми називаємо державою. І попри те, що від часів Цицерона вже минуло 2 тисячі років, ми не особливо просунулися у розумінні цього явища (в сенсі держави). Тому що, швидше всього, воно бездоганне.

Українська республіка - це справа одночасно всіх громадян України, проте займаються нею тільки вузьке коло зацікавлених. Я не натякаю, що пасивних потрібно позбавити громадянства (це тема для фундаментального дослідження). Натомість закликаю зайнятися нашою справою.

Хай живе Українська Республіка! Лавринович та інші посібники мікротирана Януковича мають сісти!
~
Поділитись