Насущне

Євросоюз після коронавірусу

Політика
Як я вже писав раніше, до числа найочевидніших потрясінь, спричинених нинішньою пандемією, можна віднести «реванш держав», ту обставину, що наддержавні структури продемонстрували меншу ефективність, аніж державні механізми.

Які наслідки цей «реванш держав» матиме для Євросоюзу? Чому саме він сприятиме – його дезінтеграції чи централізації?

Сам по собі «реванш держав» свідчить на користь розпаду ЄС чи, принаймні, його децентралізації. Але вже в березні можна було спостерігати енергійні спроби довести, що європейські країни потребують ще більшої централізації в рамках ЄС.

Ось характерні рядки верховного представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Жозепа Борреля: «Спочатку світ відреагував на пандемію коронавірусу хаотично і розрізнено. Країни діяли поодинці. Але тепер стало очевидно: єдиний спосіб вийти з кризи – зробити це спільно. (...) Інстинктивно під час кризи хочеться ізолюватися, щоб захистити себе. Але така реакція, нехай і зрозуміла, є програшною. Рішення діяти поодинці гарантує, що боротьба затягнеться, а людські та економічні витрати будуть набагато вищі. Ворог спровокував націоналістичний рефлекс, але перемогти його вдасться лише завдяки міжнародній координації – в Європі та за її межами».

Така риторика не є чимось принципово новим. Якщо інституції ЄС погано працюють, то це лише тому, що ЄС недостатньо централізований – подібні заяви лунають принаймні останні п’ять років. Зараз же заклики до «об’єднання» отримали додаткову точку опори, причому як у європейському, так і в глобальному масштабі.

Для творення колективного суб’єкта необхідне протиставлення Іншому. Народи протиставляють себе іншим народам, геополітичні блоки – іншим геополітичним блокам, цивілізації – іншим цивілізаціям. У випадку такої уявленої спільноти як «глобальне людство» протиставлення іншій групі людей неможливе. Людство може протиставляти себе хіба що інопланетянам. Не дивно, що сплеск фільмів про спільний спротив населення Землі космічним загарбникам припадає на 1990-ті роки – час віри в «кінець історії», утвердження під егідою США глобальної демоліберальної системи (показово, що американський День незалежності в однойменному фільмі 1996 року стає Днем незалежності всієї Землі). А за умов, коли інопланетяни живуть лише у просторі творів фантастики, людство може творити колективний суб’єкт не шляхом протиставлення себе інший групі, а шляхом згуртування навколо певних проблем. Із 1990-х років на роль головної такої проблеми претендувала екологія. Сьогодні ми спостерігаємо як до квазірелігії екологізму додалася тема порятунку людства від вірусів.

Отож, еліти глобалістського спрямування мають достатньо підстав відреагувати на «реванш держав», а також удар по «кочівництву» намаганнями посилити наднаціональні структури. Водночас ті політичні сили, які стоять на становищі захисту державного суверенітету та етнічного різноманіття, намагатимуться скористатися логікою нинішнього потрясіння, пришвидшити її розгортання і протидіяти реакції еліт.

Останньому може неабияк посприяти серія найближчих виборів: не виключено, що «правопопулістським» силам вдасться використати незадоволення суспільств діями влади в умовах пандемії, а також настрої, викликані економічними негараздами. Щоправда, подібна схема може спрацювати і в тих країнах, де при владі перебувають консерватори.

Коротко кажучи, хоч противникам, хоч прихильникам глобалізму зарано тішитися або, навпаки, впадати у розпач. Поки що ми можемо спостерігати появу нових точок біфуркації, але аж ніяк однієї-єдиної магістральної лінії.