Консерватор
Консерватор
Нинішній гість Невчасних Міркувань вже давно відомий (без перебільшення можна сказати - популярний) в Україні митець. Також він не може вважатися "правим", незважаючи на розмитість та невизначеність цього означення. Чому ж ми пропонуємо вам роботи Сергія Коляди? Справа в актуальності.

Не так давно в нашої держави з'явився власний бренд - "Ukraine Now". Пишуть, що рекламщики довго потіли над цим "простими і водночас великими словами". Ми з вами люди прості й моментами грішні, нам не зрозуміти езотеричних концепцій рекламщиків, тому бренд натурально асоціюється з відомим порносайтом. Здавалося б, чергове марнування бюджетних грошей. Проте ті, хто так думають, помиляються!

Поставте собі два приблизно таких запитання: "Який бренд має бути у країни, котра широко відома, як один із світових центрів секс-туризму? З чим, приміром, у середньостатистичного бельгійця асоціюється українська політика?". А тепер відверто визнаєм, що свідома чи несвідома, апеляція "Ukraine Now" до вже згаданого інтернет-ресурсу не така вже й безпідставна!

Саме цим почасти і підкорює Коляда. Як кожен нормальний митець, що застосовує прийоми поп-арту, він зображує своєрідний бренд України (адже між канонічним поп-артом і рекламою важко вловити відмінність неозброєним розумом). Шевченкова Катерина на вулицях американських, європейських та москальських мегаполісів виглядає органічно саме через те, що це сьогоднішня реальність (точніше її частина). Безсмертна (колись буде) мудрість гласить: "Старі сенси не вмирають!", ну хіба з цим посперечаєшся?

В арсеналі митця не лише образи-символи Батька Нації, - там сила-силенна постмодерністських візуальних вихилясів, в основному автоцитати та гіперреалізація (хай простить мене Бодріяр), зображення "шоу-України" та банальний стьоб. Зустрічайте, скандальний і неповторний - Сергій Коляда!

Перед знайомством з роботами пропонуємо Вам невеличкий коментар автора.


Чому для створення малюнків ви користуєтеся виключно кульковою ручкою? І чи правдива ця чутка взагалі?

Так, до 2012 року я малював майже все кульковою ручкою, іноді користувався акварельними або колажними вставками, й це мистецтво у мене некомерційне, а цікавилися ним майже самі іноземці. Але у 2012-му мене запросили у якості художника у нову анімаційну студію «Анімаград», яка тільки створювалася, й робила пару перших сезонів «Сказочної Русі» для студії Володимира Зеленського. Але, потім, коли Зеленський відкрив вже власну студію - мене запросили вже до неї. З тих часів я нібито поділився або роздвоївся на двох художників, один продовжує робити для себе, не дивлячись на ніякі цензурні штуки, а інший працює в анімації, інколи малюючи навіть для самих маленьких глядачів. Ручкою малюю для себе, а в студіях анімації - комп'ютерний планшет і фотошоп. Але в фотошопі роблю ще й для себе іноді чорно-білі роботи на соціальні теми.
Де, на вашу думку, межа між мистецтвом і вульгарністю?

Межа полягає у тому – як зобразити правду, використовуючи вульгарні елементи. Вульгарність може бути у звичайному натюрморті з яблуками і грушами. Але є ще епатажність, яка часто притаманна сучасному мистецтву. Якраз використовуючи саме епатаж, я намагаюся показати правду. Та і взагалі, часто в справжньому мистецтві все гіперболізується або гіпертрафовується. Хочеш вказати на негативне явище – гіперболізуй його у своєму мистецтві.
Чи знівелюється коли-небуть актуальність вашої творчості?

Не думаю… По-перше, нащадки будуть дивитися на нього, як на історичний документ, по-друге, я досить часто використовую постмодерністські прийоми цитування мистецтва, яке вже стало класичним: Да Вінчі, Рембрандт, Шевченко, Далі, Пікасо, Ворхол та інші. Їхні образи продовжують жити новим життям, несучи новий смисл, у моєму мистецтві. Я завжди намагаюся неповерхово показати якесь явище. В кожній моїй роботі можна знайти декілька смислів, правда, якщо захотіти знайти. Тема добра і зла буде вічною, навіть зображуючи так званих жлобів, я намагався показати це глибше, показати, що це – вічна тема. Колись тему жлобства я виразив однією фразою «жлоби розіп'яли Христа»…
Жлоб-арт себе вичерпав чи продовжує відтворюватися у якихось нових формах?

Жлоб-арт себе вичерпав тільки у нашій спільній виставковій діяльності. Я думаю, ця тема досі хвилює всіх художників нашого колишнього угруповання. Як я вже сказав - жлобство буде завжди, воно – на генетичному рівні у всіх людей, тваринницькі інстинкти нікуди не поділися…
Чи можливий митець поза політикою?

Так, навіть я – малюючи політиків знаходжуся поза політикою. Бо політика - це бути за когось, з кимось і проти когось. Не проти чогось, а проти когось. Політика – це завжди замовлення. Політичний плакат – це чиєсь замовлення проти когось. Я не малюю плакати. У мене в роботах немає «гарних хлопців», «любих друзів», «скотиняк», і, одночасно, прекрасних політичних дам і королів. У мене негативні явища уособлюються в образах «людей, схожих на реальних політиків». Моє мистецтво – соціальне, а не політичне. Я не за одного дядю проти іншого дяді малюю. Я не отримую замовлення. Я за свій народ і країну, й мене хвилює сучасне й майбутнє простого українця.
Якби вам запропонували розробляти візуальний супровід передвиборчої кампанії будь-кого з кандидатів у президенти, або будь-якої політсили, для кого б ви погодилися зробити це безкоштовно, а кого б послали під три чорти?

Ні для кого, бо достойних ще не бачив… Й підсвідомо виходить поки саме так як виходить…
Воля або смерть, чи можливий компроміс?

Важке питання. Й дуже філософське. Я можу поки що сказати про власний творчий досвід. Заробляючи, наприклад, в анімації, тобто у чистій комерції, щоб годувати родину, я особисто для себе зробив своєрідну компенсацію – продовжувати у вільний час зображувати соціальні хвороби та проблеми, може так можна відчути, що в тебе не вмерло ще якесь сумління. Коли ви стаєте дорослою людиною, у вас з'являється родина, діти, має з'явитися і відповідальність за них. Людина вибирає таку долю може не на користь своїй волі, але вибирає її вільно. Чи є це компроміс – мабуть так, але компроміс свідомий і вибраний вільно.
Олександр Смаглюк
~
Поділитись