Консерватор
Консерватор
Тема участі етнічних українців або ж людей з бодай частковим українським походженнях у різних арміях та збройних конфліктах на земній кулі завжди була цікавою. Окремі наші земляки в світах прославилися так, що могли би сповна стати героями якогось пригодницького бойовика. Та й не тільки у ратній сфері українці відзначилися – світ знає багатьох вихідців із нашої землі, що досягли великої слави у різних науках та галузях мистецтва.
А зараз хотілось би дещо зупинитися на питанні про участь українців в кривавих конфліктах, що вирували в 90-х роках на багатостраждальних теренах колишньої Югославії. Тим паче, останнім часом можна почути різноманітні спекуляції на дану тему як з нашого боку, так і з боку наших неприятелів.

У зв'язку із участю хорватів-добровольців в українському полку спецпризначення «АЗОВ», Хорватія та її військова минувшина кінця 20 століття стали за 2014 року досить таки популярними в нас. Як деякі хорвати, так і українці, звичайні громадяни та журналісти, полюбляють проводити паралелі між війною в Хорватії проти сербів 1991-1995 років та нашим збройним конфліктом поміж степових териконів Донбасу, який триває з весни 2014-го. Насправді, ці 2 конфлікти, схожі на перший погляд, суттєво відрізняються, маючи дещо різну природу, характер та масштаб. Проте реалії тієї балканської війни однозначно можуть містити й низку актуального для нас досвіду та й долі самих її учасників часто є надзвичайно цікавими. Тому, не вдаючись до розлогих розмірковувань про перебіг хорватської війни 90-х років, хочеться поговорити трішки про одну людину з, як багато хто гадає, українським корінням, яка мала прямий стосунок до бойових дій.

Знайомтесь – це генерал та керівник Головного штабу Збройних сил Республіки Хорватія Звонимир Червенко (1926-2001).
Перш за все, слід сказати, що сам цей військовий діяч вважав себе повністю хорватом і не володів повною інформацією про своїх предків. Проте популярно стала версія про українське коріння генерала Червенка, на що вказувало його прізвище. З іншого боку, пан генерал як правило говорив про те, що походження його – чеське, а саме прізвище раніше звучало як Червенка. Відтак, розуміючи, що багато-кому в Україні, хто має щирі дружні почуття до хорватів, хочеться вважати Звонимира Червенка українцем, мушу сказати, що це не зовсім так. Принаймні сам він, будучи живим, ніколи про своє українство не заявляв. Врешті-решт, у війні в Хорватії насправді брала участь помітна кількість українців (рахунок на сотні йде приблизно). Але це були не добровольці з неньки-України, а місцеві українці та русини, що компактно проживали у Славонії, зокрема в знаменитому місті-символі тієї війни Вуковар. Хтось ще з часів цісариці Марії-Терезії, а хтось з кінця 19 ст., коли і західноукраїнські, і хорватські терени входили до одної великої центральноєвропейської держави – імперії Габсбургів. І воєнні долі цих наших земляків, більшість яких опинилися в рядах хорватських формувань, ще чекають на дослідження. Ця тема є ще досі майже не розкритою та слабко відомою пересічному Українцю.

Проте давайте все ж поглянемо, ким був пан генерал Червенко.

Народився Звонимир, як це б дивно не звучало, у Сербії, а саме, в переважно мусульманській зараз області Санджак (містечко Прієполє) 13 листопада 1926 року. Військову кар'єру розпочав у Загребі у Військово-технічній академії Югославської Народної Армії, де через 19 років став викладачем. Перебуваючи в званні підполковника ЮНА під час так званої «хорватської весни» на початку 70-х років (коли хорватський національний друк «Маspok», що з'явився в рядах самої хорватської компартії як реформаторський, проводив масштабні акції з вимогами розширення прав Хорватії як одної з югославських республік та й демократичних перетворень в цілому), пан Звонимир долучився до неї, за що отримав 18 місяців за ґратами, а ще втратив звання й право на військову пенсію. Таким чином, аж до 1990 року він не мав відношення до військової сфери взагалі, працюючи натомість на загребському радіотелебаченні. Між тим, інша, мабуть найвідоміша, хорватська постать кінця 20 століття - перший президент незалежної Хорватії Франьо Туджман, теж потрапив під репресії та сів у тюрму за участь в «хорватській весні».
Проте на початку 90-х років минулого століття Червенко знову стає в стрій. Цього разу вже до лав новонародженої хорватської армії, яка постала на цей світ у вогні війни проти сербських повстанців та югославського війська.

Уже в 1991 році президент Туджман запропонував Червенку посаду міністра оборони країни. Але той назвав себе «воїном, а не політиком» і ввічливо відмовився. І натомість організував блокаду казарм ЮНА в Загребі та формування аж 14 бригад у хорватській столиці. Далі, у 1992 році, Звонимир зайняв посаду заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил Хорватії. На штабній роботі цей уже літній чоловік із серйозною військово-технічною освітою зарекомендував себе дуже добре.

А кульмінація військової слави та армійської кар'єри генерала Червенка сталася в липні-серпні 1995 року – напередодні та в ході знаменитої операції «Буря», під час якої хорвати за мовчазної згоди міжнародної спільноти, пасивності Белграда та певної підтримки (особливо розвідувальними даними) з боку США ліквідували за 4 дні самопроголошену Республіку Сербська Країна, територія якої становила майже 30% всієї конституційної території Республіки Хорватія. Саме цю операцію останнім часом в Україні люблять ставити в якості прикладу того, як нам слід вирішити питання війни на Сході. Проте, чесно кажучи, ситуація тоді в хорватів і зараз у нас корінним чином різні. Тому при всьому бажанні повторити такого роду швидку операцію, подібна можливість для України в найближчій перспективі є дуже примарною. Проте – то вже окрема тема…

Яку роль у «Бурі» зіграв пан Червенко? Безпосередню. Адже він прослужив на посту очільника хорватського Генерального штабу із 15 липня 1995 по 16 листопада 1996 року. І, відповідно, мав прямий стосунок до розробки плану цієї військової акції. Після війни, яка власне в 1995 році й завершилась повним успіхом для Загреба, та офіційної відправки у відставку особисто президентом Туджманом Червенка обирають депутатом до хорватського Сабору (парламенту). Представляв він правлячу президентську партію Хорватська демократична співдружність (HDZ).

Зрештою, до Бога відійшов цей відомий генерал, якого так хочуть наші співвітчизники вважати українцем, 17 лютого 2001 року. Поховали його з найвищими державними почестями на Алеї хорватських героїв на головному цвинтарі Загрба – Мірогої. На могилі пана Червенка автору цих рядків колись довелось побувати особисто.

Щодо сприйняття цього генерала самими хорватами, то слід сказати, що він доволі знаний і ставлять його десь в одним ряд із широко відомим Анте Готовіною.

Таким чином, цей колоритний хорватський генерал з ніби українським прізвищем, який народився в мусульманській частині Сербії, вважав себе насправді етнічним хорватом, але визнавав своє часткове чеське походження. І, підсумовуючи все вищесказане, можна стверджувати, що Червенко зіграв далеко не останню роль у хорватській перемозі у тій війні за незалежність.
~
Поділитись